Книга кладовища

Чоловік на ім'я Джек жорстоко вбиває цілу сім'ю, окрім немовляти, якому вдається врятуватись. Почувши шум, малий, який любив всюди блукати, виходить назовні та підіймається пагорбом до місцевого кладовища, де його виявляють мертві мешканці цвинтаря. Серед них починається нарада щодо того, що робити з дитиною. Зрештою з'являється Дама на Сірому (Ангел смерті) та закликає мертвих бути милосердними та прихистити дитинча у себе. Постановляється, що названими батьками дитини стануть пан та пані Овенси, а опікуном — Сайлас. Малий отримує ім'я Ніхто «Ніх» Овенс, а разом із ним і Свободу кладовища, тобто може опанувати зникання, ковзання та сноходу — вміння, притаманні лиш для привидів. Ніх весь час намагається вийти за межі кладовища, щоб пізнати світ, але його опікуни не дозволяють йому цього робити, бо вбивця все ще чигає на нього та бажає довершити своє діло.

Промайнуло декілька років, які малий Ніх проводить на кладовищі. Зрештою він знайомиться з дівчинкою на ім'я Скарлет Ембер Перкінс, яка гуляла по території кладовища, коли її мама читала біля каплиці журнал. Вони стають друзями та разом починають досліджувати кладовище, зокрема у склепі Фробішера їм вдається знайти вхід, який веде у глиб пагорба, де знаходиться давнє поховання. У середині діти зустрічають чоловіка кольору індиго, який називає себе Винищувачем, що до повернення свого Хазяїна охороняє його скарби — брошку, чашку та маленький кам'яний ножик. Батьки Скарлет вирішують переїхати до Шотландії, якомога далі від доньчиного уявного друга, через якого їхня дитина загубилася на території кладовища, а для її пошуків довелося залучити місцеву поліцію.

Протягом відсутності Сайласа, Ніхового опікуна, за хлопцем доглядає панна Лупеску, яка також навчає хлопця багатьох важливих речей. Оскільки «на кожному цвинтарі є могила, що належить гулям»[8], тим створінням вдається викрасти малого Ніха з метою перетворити його на одного з них. В останній момент хлопця рятує пані Лупеску, яка виявилася Божим псом. Згідно з першим реченням Ніхового конспекту: «Ті, кого люди називають вовкулаками чи лікантропами, себе називають Божими псами, оскільки вважають свою здатність перевертатися даром Творця, платять за нього відданістю і переслідують лиходіїв аж до воріт пекла»[9].

На краю кладовища знаходиться Гончарне поле, неосвячена земля, де ховали злочинців, самогубців і невірників. Саме там Ніх потоваришував з мертвою відьмою на ім'я Ліза Гемпсток. Оскільки Ліза не має власного надгробка, хлопець вирішує виправити це. Викравши брошку у Винищувача, Ніх виходить за межі кладовища та, щоб отримати гроші на покупку надгробка, намагається продати коштовність лихварю Ебенезу Болгеру, але той бере Ніха у полон, аби дізнатися, звідки у хлопця така коштовна річ. Завдяки Лізі, Ніху вдається стати невидимим та втекти з антикварної крамниці, прихопивши з собою пап'є-маше, слоїчок з фарбою та пензлик. «І, зануривши пензель у фарбу, він старанно намалював на пап'є-маше коричневі літери: Е. Г. А під ними дописав: ми нічого не забуваємо»[10]. Так у відьми з'явився надгробок.

«І багатий, і бідняк — Данс-макабр танцює всяк»[11]. Коли на кладовищі зацвітають зимові квіти, відбувається Танець смерті. Останнього разу таке дійство відбувалося багато років тому. Начепивши на себе ці квіти, жінки і чоловіки, діти і старі, багаті та бідняки стають у танець з мертвими, щоб таким чином зобразити тлінність буття. Малий Ніх також бере участь у цьому дійстві та навіть йде у танок з Дамою на Сірому.

Ніх вирішує, що хоче навчатися у школі. Не зважаючи на те, що мешканці кладовища не можуть гарантувати хлопцю безпеку в зовнішньому світі, Ніх все ж починає відвідувати школу. «Спочатку ніхто не помічав цього хлопчика. Ніхто навіть не зауважив, що не помічає його. Він сидів десь посередині класу. Відповідати не прагнув, хіба що запитання ставили саме йому, і навіть тоді його відповіді були короткими, невиразними й сірими, ні думки, ні спогади про нього ні в кого не затримувалися»[12]. Все змінюється, коли Ніх підбурює школярів не віддавати свої кишенькові гроші хуліганам Ніку Фартінгу та Морін Квіллінг. Також хлопець використовує отримані на кладовищі вміння проти шкільних бешкетників, через що його навіть затримує поліція. Лише завдяки Сайласу юнаку вдається врятуватися та повернутися на кладовище. Через привернуту на себе увагу, Ніху доводиться залишити навчання в школі.

Після десятирічної відсутності, в містечко з кладовищем повертається Скарлет та знову зустрічає Ніха, а також знайомиться з добросердним парубком містером Фростом — насправді Джеком, убивцею батьків Ніха. Водночас Сайлас та пані Лупеску, які належать до Почесної варти, вирушають на війну з таємним братерством, що відоме як Джеки На-всі-руки-майстри. Почесній варті вдається знищити усі осередки братерства в Мельбурні, Ванкувері та Кракові. Однак, останні четверо вцілілих Джеків приєднуються до Джека Мороза, щоб зрештою довести справу до кінця та вбити Ніха. Річ у тім, що згідно зі словами Джека: «Дуже давно, ще коли будували піраміди, один з наших єгипетських братів напророчив, що колись народиться дитя, яке перетне кордон між світом живих і мертвих. І якщо це дитя досягне дорослого віку, то нашому братерству й усій нашій справі кінець»[13]. Користуючись своїми знаннями та вміннями, Ніху, однак, вдається перемогти Джеків На-всі-руки-майстрів, а Сайлас, повернувшись зі своєї мандрівки, стирає Скарлет пам'ять про усі пережиті події, адже «люди прагнуть забути неможливе. Це робить їхній власний світ безпечнішим»[14].

У п'ятнадцятирічному віці Ніх потроху починає втрачати Свободу кладовища. Попрощавшись зі своєю названою родиною, опікуном та всіма друзями, Хлопець покидає кладовище, щоб зрештою розпочати своє нове життя у світі живих, де більше йому нічого не загрожує. «Але між „зараз“ і „потім“ було ціле Життя, і Ніх ступив у нього крок з широко розплющеними очима й відкритим серцем»[15].

Американська бібліотечна асоціація відзначила роман як «прекрасну суміш вбивств, фантазії, гумору та людського горя», відмітивши його «магічну примарну прозу»[29]. Моніка Едінгер з «Нью-Йорк Таймз» також позитивно висловилась щодо роману: «У цій дивовижній книзі, Ніл Ґейман йде по стопах давніх оповідачів, створюючи розповідь незабутньої краси»[30]. Ба більше, на сторінках журналу «Кіркус Рев'юс» зустрічається твердження, що «книгу мусить прочитати кожна дитина і кожен, хто колись був дитиною»[31]. Письменник Патрік Нес позитивно оцінює зображення негативних персонажів у книзі та стверджує, що «те, що втрачається у поступальній динаміці більш ніж компенсується буйною уявою Ґеймана»[32]. Газета «Індепендент» відзначила різнобіччя тонів роману[33]. Ричард Влейлер назвав роман неоготичною фантастикою, яка своїм корінням сягає «Замку Онтаріо» Горація Волпола[34]. Газета «Вашингтон Пост» також так висловилась щодо книги: «Цей роман — як шматочок чорного шоколаду з насиченим смаком: солодко-гіркий і напрочуд утішний»[35].

У січні 2009 року Ніл Джордан погодився стати сценаристом та режисером фільму виробництва кінокомпанії «Мірамакс». 2012 року права на екранізацію «Книги кладовища» отримала кінокомпанія «Волт Дісней Пікчерз», яка найняла режисера Генрі Селіка, що, зокрема, працював над створенням мультсеріалу «Кораліна», знятого на основі однойменної повісті Ніла Ґеймана[36]. У січні 2013 року стало відомо про нового режисера фільму — Рона Говарда[37].

Ілюстратор П. Крег Рассел у співпраці з Галеном Шоуменом, Кевіном Ноуленом, Джілл Томсон, Девідом Лафуенте, Стівеном Скоттом, Скоттом Гемптоном та Тоні Гаррісом створили на основі книги двотомний графічний роман. Перший том побачив світ 29 липня 2014 року, а другий — 7 жовтня 2014 року[1].