Князівсько-сербський театр

Йоаким Вуїч − засновник і перший директор Князівсько-сербського театру

До створення першого театру на постійній основі на території Сербії існувало чимало аматорських театрів. Перші свідчення про такі аматорські театри датовані 13-м століттям. Тоді за традицією в святкові дні влаштовувалися народні вуличні вистави. Вже з другої половини 15-го століття театральне дійство відчуло занепад. Під час цього періоду Сербія не мала власної державності і силоміць входила до складу Османської імперії.

Ситуація поліпшилася у Воєводині на початку 18-го столлітя. І вже в 1736 році учні Карловацького духовного училища під керівництвом Мануїла Козачинського поставили першу трагедію на сюжет із сербської історії «Трагедія, себто сумна повість про смерть останнього царя сербського Уроша V»[9]. Пізніше почали з'являтися й інші вистави, проте ставилися вони поодиноко.

Виникнення світського театру передусім пов'язане з іменем Йоакима Вуїча − засновника декількох пересувних труп на території Сербії та Воєводини у 1810-і роки. У 1830-му році Сербія стає автономним князівством і отримує право на самоврядну діяльність культурно-освітніх установ. У той же час Крагуєваць стає столицею Сербського князівства.

На запрошення князя Мілоша Обреновича восени 1834 року в Крагуєваць прибуває відомий театральний діяч Йоаким Вуїч (пізніше він стане відомим світові під ім'ям «Батька сербського театру»[10]) з метою організувати перший державний театр на постійній основі, з постійним складом акторів, з власним приміщенням, оркестром, хором і репертуаром[11].

Перші вистави під режисерським керівництвом Вуїча з'явилися 15 лютого 1835 року, і поставлені були у приміщенні міської типографії. Акторами, які зіграли свої перші ролі, були рядові учні гімназії, що знаходилася по-сусідству. Серед них були тоді ще невідомі актори: Петр Радованич, Тодор Розмірович, Живадін Весович, Арсеній Міліцевич, Йован Маринович, Сретен Попович, Пилип Христич, Йован Перунічич, Ентоні Майсторович, Стефан Груборович, Мілан Давидович та Стоян Йованович[12][13].

У цей же рік сербський князь Мілош Обренович призначає Йоакима Вуїча директором театру, а також головним режисером. До діяльності театру він запрошує цілу плеяду художників, драматургів та режисерів, яка в історії театрального мистецтва країни залишить по собі глибокий слід. Серед найпомітніших були: Джозеф Шлезінгер (відомий сербський композитор, який писав музику для вистав), Фернандо Джарік (художник по костюмах) та ін. Проте у 1836 році театр припиняє постановки через внутрішні суперечки і чвари. Вуїч залишає театр. Деякі актори услід за Вуїчем також покидають театр, а саме приміщення театру, яке знаходилося у місцевій типографії, стає не придатним і трупа переїжджає у місцеву гімназію.

У 1840-му році театр відновлює свою діяльність. Новим директором стає Анастасій Ніколич − ректор гімназії, професор математики[14]. Проте через рік театр знову переживає складні часи: столицею Сербії стає Белград, а тому майже весь склад трупи переїжджає до нової столиці і бере участь у створенні нового театру. Соціальне і культурне життя міста занепадає. Мешканці міста переїжджають до нової столиці. Лише у 1847-му році театр відновлює свою діяльність та змінює назву на Добровольчий театр (серб. Добровољни позоришни). У 1856 році театр повертається у приміщення відновленої типографії, а У 80-х − розширюється трупа. Ставляться нові вистави.

В кінці 19-го століття театр змінює назву на «Театр Слога» (укр. «Театр Співзвуччя»). Виникає нова будівля театру з порівняно більшою сценою та залою для глядачів, в якій могли поміститися близько 300 відвідувачів. У 1895 році театр ставить три-чотири вистави на тиждень. Але через три роки з 1898 року аж до 1912 року театр працює вже під новим ім'ям − Синджелича, названого на честь героя Першого сербського повстання.

У період Першої світової війни театр не здійснював діяльності взагалі. Лише з 1924 року театр почав працювати, як «Академічний театр». До цього театру були запрошені професійні актори з Белграда. Ставилися високого рівня постановки, але через фінансові труднощі у 1929-му році театр втрачає автономність і аж до 1936 року стає філіалом інших великих театрів, серед яких були і Національний театр Нового Саду, і Сокальський театр, та ін. Театр Крагуєваця проіснував до 1944-го року, до тих подій, коли головна театральна зала театра не зруйнувалася внаслідок бомбардувань під час Другої світової війни[15].

У листопаді 1944 року, відразу ж після звільнення від німців, була сформована спеціальна комісія, яка протягом декількох днів знайшла нове приміщення театру, сформувала новий склад акторської трупи і призначила директором театру Воїслава Джурича, драматурга з Белграда. Театр отримав статус національного та іменувався Національним театром Крагуєваця[16].

З 1965-му році Національний театр Крагуєваця змінив свою назву на Театр імені Йоакима Вуїча, проіснувавши трохи більше сорока років. За це час театр поставив близько 200 вистав, які відвідали близько 70000 глядачів. Театральна трупа кочувала країнами Югославії, Чехословаччини, НДР та ін.

15 січня 2007 року Рада директорів театрів вирішила змінити назву театру та повернути йому історичне ім'я[17]. З таким клопотанням вона звернулася до народних зборів Крагуєваця. І вже 14 лютого 2007 року народні збори постановили повернути історичну назву театрові − Князівсько-сербський театр.

З 2013 року посаду директора театру обіймає Войо Лучич[18]

Каблучка із зображенням Йоакима Вуїча