Колибаївка

Село, розташоване за 7 км від райцентру міста Кам'янець-Подільський і залізничної станції Кам'янець-Подільський. Через село проходить автомобільна дорога Н03. На південно-західній стороні від села бере початок річка Білява.

Село лежить у межах національного природного парку «Подільські Товтри».

Було це в далекі часи. Подорожував із Бессарабії один чоловік. Пройшовши довгу путь, стомився у дорозі. Тай вечір уже настав. Побачив яр на полі, тай заночував там. Уранці оглядівся навкруг, урочище було серед простого поля. Неподалік був ліс, сподобав чоловік собі ту місцевість. Вирив землянку, шалаш зробив, якого він називав колубай. Згодом перевів свою родину у цей колубай і оселився там. Так і почали називати поселення Колубаїв яр, а згодом Колибаїв[1].

Римо-католицький храм

До 1648 року село Колибаївка називалося Янчинці. Як писав у своїй праці відомий дослідник Поділля Й. Сіцінський: Янчинці розташовувались при струмку Вільшанка який впадає в річку Жванець.

Згадка про це село зустрічається в актах першої половини XV ст. під назвою Колибаїв або Колибів ґрунт. Отже, є підстави вважати, що засновником села був Колиба, ймовірно виходець з Карпат, де колибою і досі називають гірські курені або землянки, у яких зимою живуть чабани.

1589 року, коли дана територія була надана польським королем Стефаном Баторієм Івану Бенгеру (польською Яну Бенгеру), змінюється і його назва.

На початку XVII ст. тут на землях кам'янецького староства Валентином Плісковським засноване село Колибаїв, яке в 1616 р. було повністю зруйноване в ході татарського набігу.

Від 1679 року село знову стало називатись Янчинці, стара назва у XVIII столітті була забута, і про неї нагадувало лише урочище Колибаїв яр. В XVIII столітті Янчинці належали спочатку Кам'янецькому староству, а пізніше перейшли у власність Моркова.

Якщо 1820 року жителів у селі було лише 131 особа, то уже в 1888-му — 326 чоловік на 38 господарств, а на початок ХХ ст. — 737 жителів на 145 господарств.

На поч. ХХ ст. в Янчинцях почала будуватись школа з католицьким костелом (переважна більшість мешканців були поляками). На території нині діючої школи було закладено Г-подібний фундамент. Проте брак коштів, а згодом війна і революція сповільнили вказанні починання. В середині 20-х років школу вдалося добудувати. З того часу до 1936 року в селі діяла польська сільська рада та польська школа.

28 квітня 1936 року ЦК КП(б)У було прийнято постанову за № 776—120 «Про виселення з Української РСР і розселення в Карагандинській області Казахської РСР 15 000 польських і німецьких господарств».  Осіб, депортованих до Казахстану, розміщували просто неба на пустельних землях без житла та їжі, без будь-яких засобів існування. 11 серпня 1937 р. Єжов підписав наказ № 00485, який мав гарантувати «цілковиту ліквідацію» основних людських засобів польської розвідки в СРСР. «Польську операцію», яка мала тривати три місяці, було кілька разів продовжено і закінчено 15 листопада 1938 р. За даними НКВС від 10 липня 1938 року, у СРСР арештовано 134 519 осіб, що становило 53 % польського населення у Білорусі та Україні, станом на 15.11.1938 р. кількість заарештованих становила близько 150 тис. осіб (вважається, що приблизно 40–50 % було розстріляно). Кількість жителів Колибаївки, які постраждали від вище описаних подій досліджується.

Указом Президії Верховної Ради УРСР від 4 червня 1945 року встановлено: «Село Янчинці іменувати село Колибаївка і Янчинецьку сільраду — Колибаївська»[2].

За роки радянської влади в селі збудовано восьмирічну школу, клуб із залом на 300 місць, бібліотеку. Запрацювали медпункт, дитячі ясла. До послуг населення були швейна, шевська та годинникова майстерні.

На території села виявлено залишки поселення трипільської культури.

Незважаючи на трагедії першої половини ХХ ст. населення села демонструє зразкову релігійну та міжконфесійну толерантність.

• Історія міст і сіл Української РСР. Хмельницька область., К., 1971
• Сорочан Ю. Звідки назва // «Прапор Жовтня», 1986 за 26 квітня
• Е. Сицинский Исторические сведения о приходах и церквах Подольской губернии