Конвенція ООН з морського права

Конвенція встановлює певні права для держав, що не мають виходу до моря, тобто держав, які не мають морського узбережжя. Такі держави мають право на доступ до моря і від нього в цілях здійснення прав, передбачених в Конвенції, у тому числі прав, що відносяться до свободи відкритого моря і загальної спадщини людства. З цією метою вони користуються свободою транзиту через території держав транзиту всіма транспортними засобами. При цьому такий рух не підлягає обкладенню ніякими митними зборами і податками або іншими зборами, за винятком зборів, стягуваних за конкретні послуги, що надаються у зв'язку з таким рухом. Держави транзиту повинні вживати всіх належних заходів з метою уникнути затримок або інших труднощів технічного характеру в транзитному русі.

Судна, плаваючі під прапором держав, що не мають виходу до моря, користуються в морських портах тим же режимом, що і режим, який надається іншим іноземним судам.

Морські суперечки, разом з територіальними, складають значну частину суперечок, що подаються державами в Міжнародний суд ООН, що в самому Суді пояснюють загальним для всіх держав прагненням до експансії^{[джерело?]}.

14 вересня 2016 року Міністерство закордонних справ України офіційно надіслало МЗС Російської Федерації повідомлення про арбітраж і позовну заяву про ініціювання арбітражного розгляду відповідно до Додатку VII до Конвенції з морського права щодо прав прибережної держави в Чорному і Азовському морях та у Керченській протоці [1][2].

19 лютого 2018 року Президент України Петро Порошенко підписав Розпорядження щодо представництва України в розгляді питання в Міжнародному арбітражному суді щодо порушення Конвенції ООН з морського права 1982 року. Відповідно до цього документу захищати інтереси України буде заступник Міністра закордонних справ України Олена Зеркаль. При цьому було зазначено, що даний позов є частиною боротьби проти російської агресії в юридичній площині [3][4].

22 травня 2018 року Російська Федерація подала свої заперечення щодо юрисдикції в Арбітражного Трибуналу розглядати справу ініційовану Україною, оскільки РФ вважає, що вимоги України у цій справі стосуються військової діяльності, яка виключена з-під юрисдикції Трибуналу статтею 298(1)(В) [5].

27 вересня 2018 року процедурним наказом Арбітражний трибунал у справі щодо прав прибережної держави в Чорному та Азовському морях і у Керченській протоці затвердив розгляд справи: 27 листопада 2018 року Україна подала свої письмові пояснення ти вимоги; 28 січня 2019 року РФ подала відповідь; 28 березня 2019 року Україна подала свої заперечення [5].

25 листопада 2018 року відбувся Інцидент у Керченській протоці.

В грудні 2018 року в ЄС ухвалене та діє рішення, що Євросоюз відповідатиме на «Азовську кризу» не санкціями, а новими програмами допомоги Україні[6].

1 квітня 2019 року МЗС України подало другий позов до Міжнародного трибуналу ООН з морського права, цього разу — щодо порушення РФ абсолютного імунітету трьох українських кораблів і двадцяти чотирьох військовослужбовців на борту цих кораблів; повідомило РФ про спір[7].
Україну в Міжнародному суді представляє заступник міністра закордонних справ України з питань європейської інтеграції Олена Зеркаль[8]: «тепер позиція РФ вже зовсім незавуальована. Жодних судів, лише політичні консультації. Інструменти російської політики і дипломатії лишаються незмінними — "договорняки" замість договорів. Сподіваюся, що 1 квітня стане точкою неповернення і відносини, що базуються на "договорняках" ніколи не повернуться в українське політичне життя»[7].

25 травня 2019 року Морський трибунал ООН в Гамбурзі винес термінове, проміжне рішення про «попередні заходи» — зобов’язав РФ негайно відпустити українських моряків, повернути катери, надати попередній звіт про виконання заходів щонайпізніше 25 червня 2019 року, інакше «Це створить підставу для нових санкцій (проти РФ), прирече їх на програш справи в арбітражі по суті, погано відіб'ється на перспективах у інших судах, підірве їхню правову, політичну і моральну позицію у всіх міжнародних форумах. Коротше кажучи, це дорого коштуватиме, значно дорожче, ніж просто відпустити моряків», — важає Микола Гнатовський, тому визначає О. Зеркаль «єдине, що має зараз робити Україна, а точніше новий президент — не дозволити, щоби у обмін на звільнення моряків Москва виторгувала у нас якість поступки. Росія має звільнити наших моряків без додаткових умов. І обов’язково зробить це» [6].

• Конвенція ООН з морського права 1982 (рос.)
• Міжнародні води
• Міжнародний трибунал ООН з морського права у справі прав прибережної держави в Чорному і Азовському морях та у Керченській протоці і щодо затримання українських моряків та суден

• В. С. Ржевська. Конвенція ООН з морського права // Українська дипломатична енциклопедія: У 2-х т. /Редкол.:Л. В. Губерський (голова) та ін. — К: Знання України, 2004 — Т.1 — 760с. ISBN 966-316-039-X
• І. Забара. Підводних кабелів і трубопроводів ушкодження // Українська дипломатична енциклопедія: У 2-х т./Редкол.:Л. В. Губерський (голова) та ін. — К.:Знання України, 2004 — Т.2 — 812с. ISBN 966-316-045-4
• Перешкоди судноплавству в Азовському морі. Моніторинг утримання суден в Керченській протоці на 1 вересня 2021 = [The Duration of Artificial Delays of Vessels in the Kerch Strait. The Monitoring for July and August 2021] / Андрій Клименко, Тетяна Гучакова, Ольга Корбут, Моніторингова група редакції BlackSeaNews та «Інституту Чорноморських стратегічних досліджень» // BlackSeaNews.net. — 2021. — 13 вересня. — Дата звернення: 22.10.2021.

• Конвенція ООН по морському праву 1982 // Юридична енциклопедія : [у 6 т.] / ред. кол.: Ю. С. Шемшученко (відп. ред.) [та ін.]. — К. : Українська енциклопедія ім. М. П. Бажана, 2001. — Т. 3 : К — М. — 792 с. — ISBN 966-7492-03-6.
• Комісія з питань кордонів континентального шельфу // Юридична енциклопедія : [у 6 т.] / ред. кол.: Ю. С. Шемшученко (відп. ред.) [та ін.]. — К. : Українська енциклопедія ім. М. П. Бажана, 2001. — Т. 3 : К — М. — 792 с. — ISBN 966-7492-03-6.