Конвергенція (економіка)

Дослідження наявності конвергенції між країнами з різним рівнем економічного розвитку почалися у 60-их роках XX століття з появою моделі економічного зростання Солоу — Свона. Серед висновків з цієї моделі було твердження про вищі темпи зростання тих країн, що знаходяться далі від стану рівноваги. Тобто з часом розрив між високорозвиненими країнами та країнами, що розвиваються, повинен скорочуватись, відповідно до даної моделі.[1] Але ці висновки не відповідали спостереженням, модель була розкритикована, у неї виявились суттєві недоліки в багатьох напрямках (див.Кембриджська суперечка про капітал).

Існують різні підходи до визначення поняття конвергенції, а також вимірювання її швидкості. Найбільшого поширення набули дві концепції: бета-конвергенції та сигма-конвергенції.
Концепція бета-конвергенції була запропонована Р. Барро та Х. Сала-і-Мартіном[2]. Вони визначили, що β-конвергенція — це обернена залежність темпів зростання регіону від початкового рівня розвитку, тобто бідніші регіони (або країни) мають більш швидкі темпи економічного зростання, ніж багатші. З часом розрив між регіонами з різним рівнем розвитку скорочується, а економічна система, для якої притаманне явище конвергенції, у довгостроковому періоді тяжіє до стану рівноваги.[1] Економісти кажуть, що існує «умовна бета-конвергенція», коли економіки відчувають «бета-конвергенцію», але залежать від інших змінних (а саме темпів інвестування та зростання населення), які залишаються постійними. Вони кажуть, що «безумовна бета-конвергенція» або «абсолютна бета-конвергенція» існує тоді, коли темпи зростання економіки знижуються, коли вона наближається до свого стабільного стану.

Щодо σ-конвергенції, то вона визначається як зменшення з часом показника варіації (нерівності, диференціації) рівнів розвитку регіонів (країн). Окрім показника варіації також можуть використовуватись дисперсія або середньоквадратичне відхилення. Проте найбільш інформативним вважається показник варіації, адже він не залежить від розмірності та масштабу змінних.[1]

Існують також інші типи конвергенції за класифікацією Одеда Галора:[3]

• Абсолютна конвергенція: нижчий початковий ВВП призведе до вищих середніх темпів зростання.

Наслідком цього є те, що бідність зрештою зникне «сама собою». Це не пояснює, чому деякі країни мали нульовий ріст протягом багатьох десятиліть (наприклад, в Африці на південь від Сахари).

• Умовна конвергенція: дохід країни на одного працівника конвергується до конкретного для країни довгострокового рівня, що визначається структурними характеристиками цієї країни.

Наслідок полягає в тому, що структурні характеристики, а не початковий національний дохід визначають довгостроковий рівень ВВП на одного працівника. Таким чином, іноземна допомога повинна зосереджуватися на структурі (інфраструктура, освіта, фінансова система тощо), і немає необхідності в передачі доходу від багатих до бідніших країн.

• Конвергенція клубу: можна спостерігати різні «клуби» або групи країн з подібними траєкторіями зростання.[4]  Найголовніше, що кілька країн з низьким національним доходом також мають низькі темпи зростання.

Таким чином, це на відміну від теорії умовної конвергенції, це дозволить припустити, що зовнішня допомога повинна також включати трансферти доходів і, що початковий дохід насправді має значення для економічного зростання.[5]

Існує безліч прикладів країн, що сходилися з розвиненими країнами, які підтверджують теорію підхоплення.[6]  Спираючись на приклади досліджень Японії, Мексики та інших країн, Накаока вивчав соціальні можливості для індустріалізації та уточнював особливості людського та соціального ставлення до процесу наздоганяння Японії в період Мейдзі (1868—1912).[7]  У 1960-х і 1970-х роках східноазійські тигри швидко сходилися з розвиненою економікою. До них відносяться Сінгапур , Гонконг , Південна Корея та Тайвань, все це сьогодні вважається розвиненою економікою. У повоєнний період (1945—1960 рр.) Приклади включають Західну Німеччину, Францію та Японію, які змогли швидко відновити свій довоєнний статус, замінивши капітал, втрачений під час Другої світової війни.[5] Також до цих країн можна додати Китай, який також невпинно розвивається з 80-их років.