Конотопський завод «Червоний металіст»

2 листопада 1917 року в місті була встановлена радянська влада, але 28 листопада 1917 року армія УНР звільнила Конотоп. Втім, їх вигнали з міста внаслідок заколоту, скоєного Конотопським комітетом РСДРП(б) в ніч з 9 на 10 січня 1918 року, однак у березні 1918 року місто зайняли німецькі війська (що лишилися тут до листопада 1918 року). Надалі Конотоп перебував у зоні бойових дій перших визвольних змагань, тому влада в місті багаторазово змінювалася[1].

Після повторного встановлення радянської влади в місті 25 листопада 1919 року розпочалося відновлення підприємств міста, і вже влітку 1921 року на колишньому снарядному заводі розпочалося виробництво соломорізок, молотарок, віялок, плугів та культиваторів, а пізніше був збудований новий цех, у якому виготовляли запасні частини для тракторів[1].

У процесі індустріалізації завод був реконструйований і перетворений на підприємство електромеханічної промисловості. Разом із виготовленням сільськогосподарських машин тут було виробництво самоцентруючих патронів для станків і кіноапаратів «Мантенорд»[1].

1933 року завод одним з перших у СРСР розпочав виробництво електробурів та електроінструментів для вугільної промисловості[1].

У середині 1930-х років чисельність робітників заводу зросла до 1100 осіб, тут широко розгорнувся стаханівський рух і рух раціоналізаторів; внаслідок цього 28 листопада 1935 року завод достроково виконав річний виробничий план і до кінця року забезпечив додатковий прибуток обсягом у 187 тисяч рублів[1].

1940 року на підприємстві поширився рух багатоверстатників[1].

Після початку німецько-радянської війни через наближення лінії фронту до міста устаткування заводу було евакуйовано. Надалі, з вересня 1941 року до 6 вересня 1943 року Конотоп був окупований німецькими військами. Відступаючи, німці підірвали всі промислові підприємства (зокрема «Червоний металіст»), однак відновлення заводу розпочалося вже згодом після звільнення міста[1].

Показники 4-го п'ятирічного плану відновлення та розвитку народного господарства СРСР (1946—1950) завод виконав достроково, за три роки та 11 місяців, із позаплановим прибутком 5 млн рублів, і в грудні 1949 року почав виконувати замовлення на рахунок 1951 року. Обсяг виготовленої в 1949 році продукції вп'ятеро перевищив обсяг виробництва заводу 1940 року[1].

Протягом цього ж часу завод надавав допомогу колгоспам області, для яких виготовив 200 культиваторів і 68 кукурудзодробилок. А колгоспам «Заповіти Ілліча» і «Вперед» була надана шефська допомога — виконання робіт на суму 500 тисяч рублів[1].

1954 року збудований будинок культури заводу «Червоний металіст».

1961—1965 року на заводі були побудовані нові цехи. Крім того, у червні 1962 року при заводі був утворений науково-дослідницький проєктно-конструкторський інститут «Автоматвуглерудпром», що лише протягом 1962—1965 рр. виконав 40 науково-дослідницьких і 100 проєктно-конструкторських робіт. Створення інституту дозволило на 40 % скоротити терміни запровадження нової техніки у виробництво[1].

1966 року за виробничі досягнення завод був нагороджений орденом Трудового Червоного Прапора[1].

Станом на 1972 рік основною продукцією заводу «Червоний металіст» була автоматика для вугільної та гірничорудної промисловості[3].

Загалом, у радянський час завод був одним із найбільших підприємств міста[4][1][3][5], чисельність його співробітників становила до 8 тисяч осіб, а продукція експортувалася в 33 країни[2].

За словами замісника генерального директора заводу В. Н. Співакова, тоді «Червоний металіст» був градотворчим підприємством Конотопа (забезпечуючи 67 % бюджетних видатків); на цей кошт були збудовані житло, дитячі садочки, палац культури, стадіон, селище для чорнобильців і ферми[6].

Після проголошення незалежності України завод перейшов у ведення міністерства вугільної промисловості України[7].

У березні 1995 року Верховна Рада України включила завод до переліку підприємств і організацій України, що не підлягають приватизації через загальнодержавне значення[7].

У травні 1995 року Кабінет Міністрів України затвердив рішення про приватизацію спеціального проєктно-конструкторського бюро, що діяло в кооперації із заводом[8].

У серпні 1997 року завод був включений до переліку підприємств, які мають стратегічне значення для економіки та безпеки України[9].

2002 року розпочався процес реорганізації заводу, у процесі якої державне підприємство було перетворено на відкрите акціонерне товариство[10].

Основна частина акцій підприємства, що перебували в державній власності, була продана Сумським відділенням Фонду державного майна України у вересні 2004 року[11], після чого завод закінчив 2004 рік зі збитком 650 тисяч гривень. У березні 2006 року за 1,3 млн гривень були продані останні 37,37 % акцій заводу, що лишилися в державній власності[12].

У грудні 2006 року розпочалася процедура банкрутства підприємства[10] (де на момент працювала близько 1000 осіб)[2].

28 квітня 2007 року був затверджений план санації «Червоного металіста», що передбачав продаж його цілісного майнового комплексу. Договір купівлі-продажу майна (включно з приміщеннями, спорудами, комунікаціями й устаткуванням на 34 га території) був підписаний того ж дня[13]. У листопаді 2007 року господарський суд Сумської області визнав завод банкрутом і розпочав процедуру його ліквідації; протягом 2008 року частина акцій заводу числилася за Фондом державного майна України, але в травні 2009 року завод припинив існування[10].

До 2010 року виробниче устаткування підприємства було майже цілком демонтовано. У вересні 2010 року на території колишнього заводу діяла напівкустарна майстерня із виробництва тари для сміття[14].