Континентальні кельтські мови

Континентальні кельтські мови — сучасне найменування підгрупи у складі кельтських мов, нині повністю вимерлих, поширених раніше в континентальній Європі. Континентальні кельтські мови протиставляються острівним кельтським, поширеним на Британських островах (нині Велика Британія і Ірландія). Область поширення континентальних кельтських мов включала Галію, Іберію, альпійську зону (нині Австрія, Чехія, Швейцарія), узбережжя Адріатичного моря і навіть частину Малої Азії (Галатія). Носії мов були асимільовані в перші століття від Р. Х.. в основному носіями італійських і германських мов.

Континентальні кельтські мови
Поширена в Європа, Галатія
Писемність латиниця
Класифікація

Індоєвропейська сім'я

Кельтська група
Офіційний статус
Коди мови

Ряд кельтологів вважає поділ кельтських мов на континентальні й острівні не генетичним, а союзним, і пропонує як альтернативний поділ на P-кельтські та Q-кельтські мови (з еволюції пракельтського звуку kw у початковій позиції).

Мови, засвідчені пам'ятками

З десятків кельтських мов і діалектів, що імовірно існували в античному світі, пам'ятниками та глоссами засвідчені тільки чотири:

  • лепонтійська мова (VII—III ст. до Р. Х..)[1] що існувала на півдні Альп. Іноді розглядається як ранній діалект галльської мови. Представлений низкою написів і топонімів.
  • галльська мова (III ст. до Р. Х.. — близько VII ст. по Р. Х..)[1] була поширена на території Галії. Відзначено два діалекти: цизальпійський (з боку Італії) і трансальпійський (з боку Франції). Представлений низкою написів, а також збереженими у класичних авторів топонімами і найменуваннями племен. Можливо, є субстратом для бретонської мови .
  • галатська мова (III ст. до Р. Х.. — IV ст. Р. Х..) була поширена у Галатії — історичної області Малої Азії поблизу сьогоденного міста Анкара. Класичні автори відзначали близькість даної мови до галльської.
  • іспано-кельтські мови[2][3]

[3][4]:

    • кельтіберська мова (зникла до I ст. до Р. Х..)[1] — існувала на північному сході стародавньої Іберії, між річками Дуеро, Тахо, Хукар, Турія та Ебро. Засвідчена приблизно 200 написами іберським письмом і топонімами.
    • галлецька мова — засвідчена лише топонімами та власними іменами.
    • тартесська мова.[5] — засвідчена 95 написами[6], південно-західна Іспанія.

З набагато меншим ступенем впевненості до континентальних кельтських різні автори відносять ще дві мови:

  • норицька мова (IV ст. до Р. Х.. — I або II ст. по Р. Х..), представлена двома вкрай короткими написами з Австрії та Словенії, а також, можливо, топонімами. Назва іноді використовується як узагальнювальна для кельтських діалектів, що існували в центральній та східній Європі.
  • лузитанська мова (зникла до II ст. по Р. Х..), індоєвропейська, але, можливо, не кельтська, хоча і схожа з ними. Ряд дослідників відносять лузитанську мову до італійських. Ця мова була поширена на території між ріками Доуро та Тагус, наразі Португалія і частина Іспанії. Представлена нечисленними написами та топонімами.

Використання терміна

Термін «континентальні кельтські мови» був введений для протиставлення острівним кельтським мовам. І хоча більшість дослідників відзначають спільність острівних мов[7][8][9][10], що мають спільні лінгвістичні інновації, з приводу спорідненості континентальних кельтських мов такої ж упевненості немає — швидше, дана група є поліфілетичною, утвореною за принципом невходження до складу острівних мов. Зважаючи нечисленність збереженого лінгвістичного матеріалу з усіх континентальних кельтських мов проведення історико-лінгвістичного аналізу, заснованого на порівняльному методі, є проблематичним. Деякі дослідники об'єднують галльську мову з бритською підгрупою в складі кельтських мов.

Більшість континентальних кельтських мов належать до P-кельтських мов, за винятком кельтіберської, що входить до складу Q-кельтських мов.

Бретонська мова: виняток з правила

Хоча бретонська мова протягом більш ніж тисячоліття існує в континентальній Європі, проте вона не відноситься до континентальних кельтських мов. За своїми характеристиками вона входить до складу бритської гілки кельтських мов, у складі якої також валлійська, корнська і ряд інших мов, хоча у ваннських діалектах іноді передбачається наявність галльського субстрату[11]. Франсуа Фальхюн розглядав бретонську мову як нащадок галльської, проте його точка зору відкидається більшістю лінгвістів.

Дивись також

Примітки
  1. Lambert, Pierre-Yves (1994). La langue gauloise (фр.) (вид. editions errance). с. 14.
  2. Cólera, Carlos Jordán (16 березня 2007). The Celts in the Iberian Peninsula:Celtiberian. e-Keltoi 6: 749–750. Процитовано 16 червня 2010.
  3. Cunliffe, Barry (2003). The Celts – A Very Short Introduction – see figure 7. Oxford University Press. с. 51–52. ISBN 0-19-280418-9.
  4. Wodtko, Dagmar S (2010). Celtic from the West Chapter 11: The Problem of Lusitanian. Oxbow Books, Oxford, UK. с. 360–361. ISBN 978-1-84217-410-4.
  5. Koch, John T (2010). Celtic from the West Chapter 9: Paradigm Shift? Interpreting Tartessian as Celtic. Oxbow Books, Oxford, UK. с. 292–293. ISBN 978-1-84217-410-4.
  6. Koch, John T (2011). Tartessian 2: The Inscription of Mesas do Castelinho ro and the Verbal Complex. Preliminaries to Historical Phonology. Oxbow Books, Oxford, UK. с. 1–198. ISBN 978-1-907029-07-3. Архів оригіналу за 23 липня 2011. Процитовано 18 червня 2013.
  7. Cowgill, Warren (1975). The origins of the Insular Celtic conjunct and absolute verbal endings. У H. Rix. Flexion und Wortbildung: Akten der V. Fachtagung der Indogermanischen Gesellschaft, Regensburg, 9.–14. September 1973. Wiesbaden: Reichert. с. 40–70. ISBN 3-920153-40-5.
  8. McCone, Kim (1991). The PIE stops and syllabic nasals in Celtic. Studia Celtica Japonica (англ.) 4: 37–69.
  9. McCone, Kim (1992). Relative Chronologie: Keltisch. У R. Beekes, A. Lubotsky, and J. Weitenberg (eds.). Rekonstruktion und relative Chronologie: Akten Der VIII. Fachtagung Der Indogermanischen Gesellschaft, Leiden, 31. August–4. September 1987 (нім.). Institut für Sprachwissenschaft der Universität Innsbruck. с. 12–39. ISBN 3-85124-613-6.
  10. Schrijver, Peter (1995). Studies in British Celtic historical phonology. Amsterdam: Rodopi. ISBN 90-5183-820-4.
  11. Galliou, Patrick; Michael Jones (1991). The Bretons (англ.). Oxford: Blackwell. ISBN 0-631-16406-5. ISBN 063120105X.

Література
  • Ball M and Fife J (1993). The Celtic Languages.
  • Stifter, David (2008), Old Celtic 2008 (classroom material),
This article is issued from Wikipedia. The text is licensed under Creative Commons - Attribution - Sharealike. Additional terms may apply for the media files.