Корзун Діна Олександрівна

Народилася 13 квітня 1971 року в Смоленську. Її мати, Ольга Дмитрівна Корзун, яка працювала інженером на панчішній фабриці, виховувала дочку одна. У шкільні роки закінчила художню школу (живопис, графіка, скульптура), займалася балетом і сучасними танцями[3] .

Після закінчення школи, в 1988 році, вступила до Смоленського державного університету на художньо-графічний факультет, але через рік, розчарувавшись у виборі професії, полишила навчання, а потім вступила до Смоленського музичного училища на акторський факультет. У 1990 році вийшла заміж за театрального режисера Ансара Халіллуліна, переїхала в Москву і вступила до школи-студії МХАТ[3], яку закінчила в 1995 році (курс Алли Покровської).

На 5-му курсі отримала запрошення на роботу до МХТ імені Чехова, де дебютувала у виставі «Любов у Криму», поставленому режисером Романом Козаком. Потім були ролі в спектаклях «Гроза», «Сон в літню ніч», «Злочин і кара», "Чудо Святого Антонія" та інших[4].

Дебют в кіно відбувся в 1994 році, коли Корзун зіграла в короткометражному фільмі «Вона всередині стін» (режисер Маргарита Под'япольська)[5]. Популярність прийшла до актриси після зйомок у фільмі Валерія Тодоровського «Країна глухих». За роль глухої дівчини Яї Діна Корзун була удостоєна премії «Ніка». Знялася у фільмі Павла Павліковського «Останнє пристанище» (2000), отримала за роль Тані премії на кінофестивалях у Лондоні, Хіхоні, Братиславі.

Разом з Чулпан Хаматовою є засновником благодійного фонду " Подаруй життя ", що допомагає дітям з онкогематологічними та іншими смертельно небезпечними захворюваннями.

У 2005 році кілька місяців працювала волонтером в дитячому будинку в Непалі[9].

Нове обличчя. Ніяких розкритих величезних очей, ніякої «надлишкової духовності» в образі, нічого «піднесено-поетичного» в міміці або інтонації — повна відсутність типових рис, необхідних для «нашої» молодої героїні. Неправильна дівчинка. Кругле личко, цікаві темненькі очі, дитяча зворушлива безбровність, дивно-співучий голосок. Зріст і пластика змінюються легко — в залежності від висоти підборів: може бути маленькою гарненькою мишкою, може — гнучкою, сексапільною довгоногою дівою, а може — голенастим, незграбним підлітком[10].

— Лілія Шитенбург «Новітня історія вітчизняного кіно»

З 2001 року одружена третім шлюбом за бельгійським музикантом і композитором Луї Франком. У пари двоє дочок: Італа (нар. 2008) та Софія (нар. 20 травня 2010). Від першого шлюбу у Діни є син Тимур Халілуллін (нар. 1990)[11].

Живе в Лондоні[12].

• 1995 — приз фестивалю «Театральні дебюти Москви» (за роль у виставі «Любов у Криму»)[15]
• 1999 — премії «Ніка», " Золотий овен " та «Зірки завтрашнього дня» (за роль у фільмі «Країна глухих»)
• 2000 — премії на кінофестивалях в Іспанії, Словаччини, Греції, Росії, Швейцарії (за роль у фільмі «Останній притулок»)
• 2005 — номінація на найкращу жіночу роль на кінофестивалі «Санденс» (фільм «Сорок відтінків смутку»)
• 2008 — приз «За створення Фонду допомоги дітям з онкологічними, гематологічними та іншими захворюваннями» на XIV кінофестивалі «Сталкер» (спільно з Чулпан Хаматовою)[16]
• 2009 — номінація на найкращу жіночу роль другого плану на кінофестивалі «Санденс» (фільм «Холодні душі»)
• 2012 — почесна грамота Президента Російської Федерації «за активну благодійну та громадську діяльність»[17]

• Офіційний сайт Діни Корзун
• Благодійний Фонд Чулпан Хаматової і Діни Корзун «Подаруй життя»
• Блог Діни Корзун
• Благодійний фонд «Gift of Life»