Коршун Степан Васильович

Народився в місті Глухові Чернігівської губернії. Дворянин, син козацького полковника. Наприкінці XIX століття мати Єлизавета Юріївна Коршун переїхала з дітьми в околиці Краматорська і по сусідству з Біленькою купила 1100 десятин землі, побудувала 2-х поверховий будинок. У неї було 6 дітей. Степан був старшим[2]. Навчався в Елатомской гімназії в Тамбовської губернії, в 1887 році закінчив 2-у Харківську гімназію. У тому ж році поступив у Харківський університет на медичний факультет. На останньому курсі брав участь у боротьбі з епідемією холери, завідував холерним бараком в Слов'янську. Не залишив цієї роботи навіть під час здачі іспитів, в 1893 році після закінчення епідемії здав державні іспити і отримав диплом з відзнакою[3].

С. В. Коршун в молодості.

У травні 1894 році його затверджено понадштатним ординатором шпитальної терапевтичної клініки, де проходив підготовку впродовж 3-х років. Одночасно у 1894—1895 роках займався бактеріологією у Бактеріологічній лабораторії Харківського медичного товариства під керівництвом професора В. К. Високовича. У 1895 році, в зв'язку з від'їздом Високовича до Києва, обійняв посаду асистента бактеріологічній станції Харківського медичного товариства, що означало, що Коршун став керівником бактеріологічної станції. Згодом станція була перетворена на Бактеріологічний інститут. У 1900 році повернувся в університет, отримав посаду понадштатного лаборанта на кафедрі гігієни, при цьому фактично в основному працював у Бактеріологічному інституті. У 1901—1902 роках працював за кордоном у професора Пауля Ерліха. Повернувшись в 1903 році захистив докторську дисертацію на тему про біологічний зв'язок токсинів і ензимів, став приват-доцентом по кафедрі гігієни Харківського університету. З 1906 році працював у Пастерівському інституті в І. І. Мечникова, в інститутах гігієни Берліна, Мюнхена, Бреслау. У 1908 році обраний професором гігієни на медичному факультеті Харківського університету. З 1908 року С. В. Коршун очолював Харківський бактеріологічний інститут, а в 1910 році обраний екстраординарним професором кафедри гігієни Харківського університету. За даними слідства 1931 року під час Громадянської війни Коршун «служив в армії А. В. Денікіна консультантом по заразних хворобах при Головному начальнику санчастини»[4]. У 1919 році в армії Денікіна Коршун боровся з холерою і епідемічним висипним тифом. Він відхилив усі пропозиції щодо евакуації і залишився в Новоросійську разом з завошивленими пораненими і хворими[5]. У 1920 році затверджений у званні професора медичного факультету Кубанського університету[6][7]. 14 листопада 1921 року на об'єднаному засіданні професорів і молодшого викладацького складу медичного і одонтологічного факультетів Харківського медичного інституту С. В. Коршун одночасно Н. С. Бокариусом і В. Д. Брантом був обраний кандидатом на посаду ректора ХМІ, причому Коршун набрав найбільше голосів. 22 травня 1922 року Президія Главпрофобра затвердив Коршуна на посаду ректора. Він змінив на цій посаді партійного висуванця Р. В. Гусакова, знятого за допущені промахи і недоробки. Однак Р. В. Гусаков залишався політкомісаром ХМІ, і 1 листопада 1922 року Коршун був зміщений з посади ректора. До цього епізоду відноситься запис у щоденнику В. І. Вернадського від 9 листопада 1922 з посиланням на Л. А. Тарасевича, що в Харкові готується висилка бактеріолога Коршуна[8]. Припущення Тарасевича і Вернадського не підтверджується нещодавно розсекреченими документами з приводу висилки інтелігенції в 1921—1923 роках[9].

У 1923 році призначений директором Інституту інфекційних хвороб імені В. І. Мечникова в Москві. С. В. Коршун працював у Харківському бактеріологічному інституті в 1907—1910; в 1914—1919 і 1920—1923 роках[10].

С. В. Коршун опублікував близько 80 наукових робіт. Ряд його робіт присвячений техніці виконання і розшифровці результатів реакції Вассермана, розробці серологічної діагностики епідемічного висипного тифу, активної імунізації дітей проти дифтерії, скарлатини. Для профілактики дифтерії, скарлатини Коршун запропонував спеціальну нейтральну суміш дифтерійного токсину з антитоксином і комбіновану скарлатінозную вакцину, що складалася з культури убитих гемолітичних стрептококів з додаванням скарлатинозного токсину. У роки першої світової війни С. В. Коршун з співробітниками Харківського інституту розробив метод отримання стандартної протиправцевої сироватки. У спільній роботі з Монгенротом (Morgenroth) 1902 року Коршун довів, що гемолітична дія екстрактів з органів залежить від присутності в них ліпоїдів. Крім того він впроваджував протитуберкульозну вакцинацію БЦЖ (зробив з цього приводу ряд доповідей на з'їздах і опублікував статті в «Московському медичному журналі» 1926 року). Був редактором і співавтором збірників статей «Дифтерія», «Скарлатина» (М.—Л., 1925) та «Основ медичної мікробіології» (т. I—II, М—Л., 1929-30).

У 1924 році запропонував нову методику вакцинації проти кишкових інфекцій з допомогою вбитих формаліном культур мікроорганізмів.

Автор статей у першому виданні Великої радянської енциклопедії.

У радянській «Великій медичній енциклопедії», виданої в 1930 році, в цілому, дуже позитивна стаття про С. В. Коршуна закінчується несподівано: «За радянської влади К., захищаючи ідею „аполітичності“ наукової діяльності, примкнув до правої професури»[11].

13 серпня 1930 року Коршуна заарештували в один день з Ф. Р. Бернгофом, помічником завідувача епідеміологічним відділом інституту, де Коршун був директором, (МБІ імені Мечникова), і з директором Ростовського мікробіологічного інституту М. І. Штуцером. Протягом року тривала карна справа «про шкідництво в мікробіології», було заарештовано понад 50 найбільших науковців. Існує версія, висловлена полковником юстиції запасу Ст. Звягінцевим, за якою С. В. Коршун, як і О. Р. Біргер, були арештовані після того, як відмовилися брати участь у розробці засобів ведення бактеріологічної війни. Коршун був визнаний главою «шкідницької організації мікробіологів», за версією слідства він «створив антирадянські групи в інституті їм. Мечникова, в Саратовському мікробіологічному інституті та в інших інститутах СРСР». На засіданні судової колегії ОДПУ 23 жовтня 1931 року окремо було вирішено питання про необхідність конфіскації особистих бібліотек заарештованих мікробіологів, у підслідних були конфіскували, в тому числі, й особисті мікроскопи. У кінці 1931 року більшість учасників процесу, включаючи С. В. Коршуна, у позасудовому порядку судовою колегією ОГПУ були засуджені на 10 років виправних таборів (ВТТ), М. І. Штуцер і О. Р. Біргер отримали 5 років таборів, В. А. Новосельський — 3 роки таборів, професори П. Ф. Бєліков і П. С. Розен отримали по 3 роки заслання[12].

С. В. Коршун покінчив життя самогубством[13] у Бутирській в'язниці в самому кінці 1931 року.

Основний склад засуджених по процесу «мікробіологів-шкідників» опинився в закритому військовому інституті в Покровському монастирі в Суздалі, де вони займалися розробкою зброї та спеціальних засобів захисту.

• Брат — Георгій (Юрій) Васильович (1873—1951), хімік[14]
• Брат — Микола Васильович[15] (?-1906), есер, страчений за участь у замаху на генерал-лейтенанта Ренненкампфа[16], близнюк Василя
• Брат — Василь Васильович, ветеринар, есер, розповсюджував агітаційні листівки на заводі Краматорського металургійного товариства, близнюк Миколи[17]
• Сестра — Віра Василівна
• Сестра — Марія Василівна, акушерка
• Дружина — ? (відомо, що в 1908 році Шуліка називав себе «людиною сімейною», тобто був одружений).

• Ще в радянський час на садибному будинку під Краматорському, де виріс С. В. Шуліка, була повішена чавунна меморіальна дошка, але на початку 1990-х її вкрали збирачі металобрухту.
• У листопаді 2016 року Вулиця 17 партз'їзду в Краматорську була перейменована у вулицю Степана Шуліки[18]

• KORŠUN, Stepan Vasil'evič
• Діденко В. І. Шуліка, Степан Васильович // Велика Медична енциклопедія
• Медична енциклопедія — Шуліка
• ШУЛІКА Степан Васильович
• Петрова З. П. Видатний український мікробіолог та імунолог Степан Васильович Шуліка (до 140-річчя з дня народження) // Міжнародний медичний журнал. (З історії медицини). — 2008. — Т. 14, № 4. — С. 128—131.