Шарашка

Шарашка, шарага — секретний науково-дослідний або проектний інститут, де під контролем органів безпеки працювали вчені й інженери, як правило, засуджені за «саботаж будівництва», «підрив воєнної міці СРСР» (термін з'явився у 1930-х роках)[1].

15 травня 1930 вийшов «Циркуляр Вищої Ради Народного Господарства та Об'єднаного державного політичного управління» про «Використання на виробництвах фахівців, засуджених за шкідництво», підписаного В. В. Куйбишевим та Г. Г. Ягодою. Зокрема, в цьому документі говорилося:

Використання шкідників слід організувати таким чином, щоб робота їх проходила в приміщеннях органів ОГПУ

Так з'явилася перша система науково-технічних в'язниць — «шарашек» для використання «шкідників» в інтересах військового виробництва.

У системі НКВД іменувалися «особливими технічними бюро» (ОТБ), «особливими конструкторськими бюро» (ОКБ) і тому подібними абревіатурами з номерами.

Через шарашки пройшло багато радянських учених та конструкторів. Основним напрямком ОТБ була розробка військової та спеціальної (використовуваної спецслужбами) техніки. Безліч нових моделей військової техніки і озброєнь у СРСР були створені ув'язненими шарашок.

У романі Олександра Солженіцина шарашка представлена як держава в державі. Шарашка — територія, замкнутий простір, в'язниця, де жили майже всі примітні, розумні, інтелігентні люди тої епохи, крім того, що вони мали можливість працювати, творити. Щоправда на благо системи, що їх і посадила[2].