Костас Каріотакіс

Костас Каріотакіс (грец. Κώστας Καρυωτάκης, 30 жовтня 1896, Триполі — 20 липня 1928) — грецький поет, один з найпомітніших у 1920-ті роки серед грецьких поетів-іконоборців.

Костас Каріотакіс
грец. Κώστας Καρυωτάκης
Автопортрет
Народився 30 жовтня 1896(1896-10-30)
Триполі, Tripoli Municipalityd
Помер 21 липня 1928(1928-07-21)[1][2] (31 рік)
Превеза, Епір, Греція
·вогнепальне поранення
Країна  Греція
Національність греки
Діяльність перекладач, письменник, державний службовець, поет
Alma mater Афінський національний університет імені Каподистрії (1917)
Мова творів Новогрецька[3]
Автограф
 Костас Каріотакіс у Вікісховищі

Біографія

Костас Каріотакіс народився в місті Триполі. Його батько був інженером і за обов'язком служби багато подорожував. Дитинство і юність Костаса пройшли в різних містах, у тому числі в Аргостоліоні, Лефкаді, Ларисі, Каламаті, Афінах і т. д.

Його перші поетичні проби опубліковані в журналах для дітей 1912 року. Костас отримав освіту в Афінському коледжі права і політики англ. Athens School of Law and Political Sciences), закінчивши його в 1917 році. Однак кар'єру юриста Каріотакіс вирішив не продовжувати. Він поступив на службу в префектуру міста Салоніки. Робота йому не подобалася, про що свідчила його поезія цього періоду, в якій нерідко піднімалася тема бюрократії. Він написав прозовий твір «Катарсіс» (грец. Κάθαρσης), також присвячений цій темі. Через це Каріотакіс втратив свою посаду і переведений в інший регіон Греції. Під час своїх переїздів Костас Каріотакіс зіткнувся з тужливим і мученицьким життям країни доби Першої світової війни.

В лютому 1919 року Костас Каріотакіс опублікував свою першу поетичну збірку «Ὁ πόνος τοῦ ἀνθρώπου καὶ τῶν πραμάτων» (укр. Біль людей і речей), яку доволі непривітно прийняли, загалом вона викликала шквал негативних критичних рецензій. У тому самому ж році спільно зі своїм другом Агісом Левендісом створив сатиричний журнал «Дурний», який, незважаючи на великий успіх був заборонений поліцією після шостого перевидання. 1921 року Каріотакіс опублікував свою другу поетична збірка «Νηπενθῆ» (укр. Вино забуття).

1922 року розпочався роман Костаса Каріотакіса і поетеси Марії Полідурі (грец. Μαρία Πολυδούρη), з якою він познайомився, працюючи в префектурі Аттики.

1923 року він написав поему «Ωχρά Σπειροχαίτη» (укр. Бліда спірохета), яка була вперше опублікована пож назвою «Пісня безумства» і викликала масу пересудів, зокрема чуток про те, що поет хворий на сифіліс (сифіліс до 1945 року відносився до хронічних захворювань і вважався невиліковним). Так, лікар-куратор поета Йоргос Скурас писав: «Він хворів, він був сифілітиком». Водночас Георгіос Саввідіс (1929—1999), професор Університету Аристотеля в Салоніках, дослідник і знавець грецької поезії, а також володар великого архіву, присвяченого грецьким поетам, з'ясував, що, Каріотакіс страждав від сифілісу, і що його брат Танасіс Каріотакіс вважав хворобу ганьбою сім'ї[4].

1924 року Костас Каріотакіс подорожував закордоном, відвідавши Німеччину та Італію. У грудні 1927 року він опублікував свою останню поетичну збірку «Ἐλεγεῖα καὶ Σάτιρες» (укр. Елегія і сатира). У лютому 1928 року Каріотакіс переведений в Патри, а через деякий час провів відпустку в Парижі. У червні 1928 року зупинився в місті Превеза. Звідти він надсилав листи друзям і рідним, повні відчаю, описуючи весь жах його перебування в цьому місті. Йому запропонували перебратися ненадовго в Париж, але він відмовився, усвідомлюючи, яким нелегким фінансовим тягарем це стане для сім'ї. Він написав поему «Πρέβεζα» (укр. Превеза) незадовго до самогубства.

Самогубство

20 липня 1928 року Каріотакіс приїхав у Моноліті, де намагався втопитися впродовж десяти годин, однак так і не зміг, оскільки був прекрасним плавцем, про що він і написав у передсмертній записці. У ту саму ніч він повернувся додому, а потім відправився купувати револьвер. Впродовж кількох годин поет курив у невеликому кафе Ураніос Кіпос (укр. Райський сад). Потім він відправився на узбережжя айос-Спірідон і там під кроною великого евкаліпту наклав на себе руки, вистріливши собі в серце[5].

Літературне визнання прийшло до Каріотакіса через десятки років після його смерті. У 1970-ті роки відбулося переосмислення його творчості літературними критиками та спеціалістами, після чого його стали називати «особистістю, унікальною в грецькій літературі»[6].

Основні твори

Поезія
  • Ο Πόνος του Ανθρώπου και των Πραμάτων (1919)
  • Νηπενθή (1921)
  • Ελεγεία και Σάτιρες (1927)
  • Τελευταία ποιήματα (1928) (Αισιοδοξία, Όταν κατέβουμε τη σκάλα…, Πρέβεζα)
  • Ανέκδοτα ποιήματα
  • Μεταφράσεις

Проза
  • Το καύκαλο
  • Η τελευταία
  • Ο κήπος της αχαριστίας
  • Ονειροπόλος
  • Τρεις μεγάλες χάρες
  • Φυγή
  • Το εγκώμιο της θαλάσσης
  • Κάθαρσις
  • Η ζωή του

Примітки
  1. Енциклопедія Брокгауз
  2. Bibliothèque nationale de France Ідентифікатор BNF: платформа відкритих даних — 2011.
  3. Bibliothèque nationale de France Ідентифікатор BNF: платформа відкритих даних — 2011.
  4. Κοντόκωστας Κίμωνας і Κουσούλης Αντώνης 2008 року. Η σύφιλη στην ιστορία και στις τέχνες. Αθήνα: Ιατρικές εκδόσεις Γιάννη Β. Παρισιάνου. ISBN 978-960-89486-7-9
  5. Merry, Bruce. Karyotakis, Kostas. Encyclopedia of modern Greek literature. — Greenwood Publishing group, 2004.
  6. Ἰ. Μ. Παναγιωτόπουλος. Κώστας Καρυωτάκης (1896-1928) - Ὁ ἀριστουργηματικὸς ἀπαισιόδοξος. Архів оригіналу за 8 листопада 2010. Процитовано 11 липня 2010.

Література
  • Χαράλαμπος Γκούβας: «Ο Κώστας Καρυωτάκης στην Πρέβεζα. Συνεντεύξεις Κώστα Προβατά (1992), Γαλάτειας Κονταράτου (2003) και Ιωάννη Βούρβαχη (1998)»,Τοπική Φωνή 2005
  • Χαράλαμπος Γκούβας: «Η Ιστορία του Νομού Πρέβεζας» έκδοση Ιδρύματος «Μουσείο Τεχνών και Επιστημών Πρέβεζας Χαράλαμπος Γκούβας» 2009
  • Νίκος Καράμπελας, Δήμος Πρέβεζας: Λεύκωμα «Πρέβεζα», έκδοση 1991, φωτογραφία παραλίας Πρέβεζας με την τότε Νομαρχία επί της οδού Σπηλιάδου 10
  • Μ. Περάνθης: «Ανθολογία της Ποιήσεως», Αθήνα, έκδοση 1958
  • Γιάννη Σαββίδης (επιμέλεια): Καρυωτάκη Κώστα «Ποιήματα και πεζά». Εκδόσεις Νέα Ελληνική Βιβλιοθήκη, Αθήνα 1984
  • Λάζαρος Συνέσιος: «Νεοέλληνες Λογοτέχνες: Κώστας Καρυωτάκης», εφημερίδα Τοπική Φωνή, 16-20 Απριλίου 1995
  • Λάζαρος Συνέσιος: «Καρυωτάκης κατά Τάσο Ψαρρά», εφημερίδα Τοπική Φωνή Πρέβεζας, Απρίλιος 2009
  • Θανάσης Χατζόπουλος: «Συγγραφείς στο Χρόνο:. Καρυωτάκης Κώστας». Εκδόσεις Διάμετρος, Αθήνα 2002.
  • Τάσος Ψαράς: «Ομιλία στην Κυανή Ακτή Πρέβεζας» 21 Ιουλίου 2009
  • Ιστοσελίδα «Μουσείου Τεχνών και Επιστημών Πρέβεζας Χαράλαμπος Γκούβας»

Посилання
This article is issued from Wikipedia. The text is licensed under Creative Commons - Attribution - Sharealike. Additional terms may apply for the media files.