Костел святого Миколая та монастир домініканців (Кам'янець-Подільський)

Найдавніші частини монастирського комплексу належать до 15 століття. Бурхлива історія Кам'янця-Подільського не сприяла збереженню первісного вигляду ще готичної в основі споруди. Комплекс зазнав руйнацій і перебудов у 16—18 століттях. Так, у 1596, 1618, 1628 рр. до центральної нави костьолу прибудували каплиці.

Войцех Гумецький записав фундуш та забезпечив «упосаженням» костел.[2]

Перші ремонтні роботи після звільнення міста від турків розпочали в 1737 р. за ініціативи пріора монастиря о. Міхала Спендовського.[3] Суттєві перебудови комплексу провели під керівництвом військового інженера й архітектора, кам'янчанина Яна де Вітте в 1737–1755 рр. на замовлення та кошти вельможі, теребовельського старости Міхала Францішека[4] Потоцького.[3] Архітектор надбудував другий поверх над розрізненими келіями монастиря, поєднавши їх з костелом і утворивши внутрішній дворик (клуатр), притаманний бароковим монастирським ансамблям Західної Європи та Речі Посполитої. Була перебудована в стилі бароко і дзвіниця, що стала однією з висотних домінант історичної частини міста.

Домініканський костел, поштівка, 1902 рік.

Домініканський костел, каплиця В. Гумецького, фото, 2012 рік.

Костел зберіг три нави і барокову вежу на головному фасаді донині. Належить до типу базилік. Центральна нава тієї ж довжини і висоти, що і вівтарна, ще готична частина, до якої і прибудовані каплиці (склепінчасті, північна та південна). Силует храму збагачують заокруглені куполи південної та північної каплиць доби Відродження. В інтер'єрах каплиць (в куполах) — залишки стукової ренесансової ліпнини. Каплиці — найяскравіші зразки Ренесансу у Кам'янці-Подільському[3] (одна з них - мавзолей Войцеха Гумецького[5]).

Три нави костелу мають хрещаті склепіння з підпружними арками. Всередині центральна нава поєднана з бічними навами високими арками; нині не має природного освітлення, бо колишні круглі вікна закладені каменем. Оздоби інтер'єру належать 18 століттю — це картуші, пілястри з каннелюрами, ліплення доби рококо та еклектики. Вхідні арки до каплиць створені у вигляді «глухих» двоколонних портиків з розірваними трикутними фронтонами в стилі бароко.

Мури костелу — з каменю на вапняковому розчині, потиньковані. Сучасні дахи двосхилі із заломом, покриття сучасним залізом. Освітлення — через люкарни, купол відсутній, створена сиґнатурка. Вівтарна частина ззовні — гранчаста з контрфорсами і готичними вікнами.

Костел всередині

Барокова; має три яруси. Нижній ярус оздоблено пілястрами доричного ордеру і розірваним фронтоном, середній — іонічним ордером, верхній — композитним ордером. Дзвіницю вінчає дах-шатро з балюстрадою і шпилем. Фасад другого ярусу зберіг скульптури.

План костелу

Мінбар, що залишився з часів мечеті кам'янецького паші

Сучасні келії з колишньою трапезною приєднані до південного фасаду костелу — П-подібні за поземним планом, двоповерхові після перебудови Яна де Вітте. Розпланування коридорного типу з однобічним розташуванням келій. Склепіння — хрещаті і напівциркульні. Дворик має відкриті галереї першого поверху. Вхід з західного фасаду до галерей першого поверху виділено пілястрами і трикутним фронтоном. В тимпані фронтону — залишки герба. За історичними описами фронтон колись мав ще й оздоби скульптурами, які зараз відсутні, що збідніло архітектуру ансамблю. На протилежному боці костелу — кам'яний будинок Міхала Францішека Потоцького.

За часів навали і захоплення турками-османами міста (1672–1699 рр.) костел перетворений на мечеть кам'янецьких пашів. Від цього часу залишилась гарно різьблена проповідницька кафедра (зроблена з двох мармурових блоків, покинута османами).

За мирною угодою між османами і королем Польщі місто повернуто Речі Посполитій. Відремонтовано і перебудовано кляштор в 1737–1755 рр. на кошти Міхала Ф. Потоцького. В люстрації 22 березня 1734 р. згадано будинок оо. домініканців, що знаходився у кварталі посередині центральної площі міста[6]. Кляштор закрито 1842 року, костел перетворено у парафіяльний.

Протягом радянського періоду стояв закритим, поступово руйнуючись. В окремих приміщеннях було сховище місцевого архіву. В 1980-х монастирський комплекс реставрували державним коштом з наміром розмістити мистецьку школу. 1994 р. перед ухваленням рішення про передачу комплексу монастиря Римо-Католицькій Церкві (ордену оо. Паулінів) монастирський костел підпалили (згорів).[3]

Був похований Войцех Гумецький, Станіслав[7] та Ян (мечник кам'янецький)[8] Хмелецькі

• Готика
• Відродження
• Бароко
• Еклектика
• Базиліка
• Каплиця
• Костел домініканців
• Храми Кам'янця-Подільського
• Орган (музичний інструмент)
• Надгробок Лаури Пшездецької (в катедральному соборі міста).
• Кам'янець-Подільський деканат

• Вечерський В. Українські монастирі. — К., Харків : ТзОВ «Інформаційно-аналітична аґенція „Наш час“», ВАТ «Харківська книжкова фабрика „Глобус“», 2008. — 400 с., іл. — (Невідома Україна). — ISBN 978-966-1530-06-4, ISBN 966-8174-12-7.
• Урсу Н. О. Роль меценатів у створенні художньо-композиційного ладу Домініканського костелу в Кам'янці-Подільському // Вісник Харківської державної академії дизайну і мистецтв. Мистецтвознавство. Архитектура. — 2007. — № 11. — С. 141—147.
• Памятники градостроительства и архитектуры Украинской ССР. в 4-х томах (за ред. Жарікова Н. Л.). — К. : Будівельник, 1983—1986. (рос.)
• Шутко О. Османські пам'ятки Кам'янця-Подільського: вісті з минулого // Дзеркало тижня. — 04 вересня, 2015.
• Шутко О. Хатідже Турхан : Історичний роман : Кн.3 : Султана-українка — покровителька козаків  — Тернопіль: Навчальна книга - Богдан, 2019. — 400 с.

• Монастир домініканців, костел Св. Миколая.