Костел і монастир бенедиктинок (Львів)

М. Борковська стверджувала, що монастир заснувала 1593 роцку шляхтянка Катажина Сапоровська, яка використала для цього спадок батька Адама.[1] Щоправда, Збіґнев Горнунґ у біограмі про архітектора Павла Римлянина стверджував, що: Адам Коло Сапоровський записав фундуш для храму та монастиря 14 січня 1595; наріжний камінь 14 липня 1595 року освятив львівський латинський архієпископ Ян Димітр Соліковський, який також консекрував тринавний храм 29 листопада 1597 року[2].

Школа при монастирі стала першим у Львові та Червоній Русі жіночим навчальним закладом, черниці головну увагу звертали на виховання панянок-шляхтянок.[3] Монастир став другим жіночим у Львові після монастиря кларисок. Будівництво розпочато 1597 року і завершено 1616-го за участю Павла Римлянина, про що він сам свідчив у своєму заповіті[4]. 1598 року храм освячений львівським латинським архієпископом Яном Димітром Соліковським.^{[джерело?]} Споруди сильно постраждали від пожежі 1623 року. Відбудовані до 1627 р. архітектором Яном Покоровичем, молодша донька якого була послушницею в цьому монастирі. Можливо, саме Покорович є автором вежі, оскільки вона відсутня на збереженому у Центральному державному історичному архіві проекті, виконаному, ймовірно, самим Павлом Римлянином.

Монастир часто відвідував небіж абатиси Дороти Данилович — король Ян ІІІ Собєський з дружиною, 1672 року переконав її покинути монастир через загрозу нападу турків, допомагав обителі.

Наступна реставрація відбулася після пожежі 1748 р. (архітектор Мартин Урбанік).

До південно-східної частини примикає споруда келій: камʼяна, складна в плані, двоповерхова, що зберегла прийоми будівництва та елементи ренесансної доби. Початково була збудована з дерева одночасно з мурованою церквою.

Цікавою є відкрита лоджія монастиря з трьома арками, замкові камені яких служать консолями для скульптур, встановлених в нішах. Арки з часом було закладено, і тим самим колони перетворено на пілястри. Це створило додаткове приміщення, але значною мірою спростило довершений вигляд монастирського будинку. Своєрідним є конструктивне вирішення склепіння сіней, що спирається на один масивний стовп. У багатьох приміщеннях збереглися різьблені замкові камені і консолі.

План монастиря бенедиктинок

Будучи збудований за межами міських мурів, монастир, як і інші середміські монастирі, мав риси оборонної архітектури. Подвірʼя початково було утворено храмом, монастирським будинком і муром, зведеним у 1608–1610 роках. До монастирського комплексу належав також сад — зразок садово-паркової архітекури ренесансної доби, автором планування якого також був Павло Римлянин[5].

На початку XIX ст. у відносно невеликій церкві було вісім вівтарів, дерев'яний хрест з розп'яттям, західна емпора, два бічні балкони (на одному з них був орган), проповідальниця, сповідальниця, лавки. Проекти вівтарів та різьбярські роботи в інтер'єрі храму були виконані, певне, у 1770-1780-х роках. Їх архітектура схожа на роботи Бернарда Меретина і Йогана Георга Пінзеля та їх безпосередніх послідовників[6] (наприклад, вівтарі в костелі місіонерів у Городенці, костелах в Бучачі, Наварії[7]). Столяр Горнунг (Hornung) виконав нові елементи для нижнього хору черниць у храмі, які 1889 року встановили замість усунутих звідти, які за традицією походили ще з часів настоятельки Анни Сапоровської[8].

У 1906 році новий головний вівтар виконано за проектом Яна Тарчаловича у стилі модернізованого ренесансу. До нашого часу не збережений.[9] 1935 року до зовнішнього боку монастирського муру від вулиці Пішої прибудовано школу (Науковий заклад сестер бенедиктинок) у стилі функціоналізму за проектом Вітольда Равського.[10]

У радянські часи у церкві влаштовано склад, а у приміщенні монастиря було Музично-педагогічне училище № 2. У 1946 році на території монастирського саду збудовано середню школу № 19.[5] Нині монастирський комплекс належить згромадженню сестер студиток і називається Храм Усіх Святих і монастир Покрови Пресвятої Богородиці сестер студиток. У монастирі діє школа святої Софії.

• Анна Сапоровська — абатиса у 1608—1638 роках
• Кристина Сапоровска — абатиса у 1630—1640 роках
• Дорота Данилович — абатиса у 1640—1687 роках, була похована біля порогу церкви[11]
• Маґдалена Куропатницька — дочка київського каштеляна Яроша (Героніма) Станіслава Куропатницького гербу Нечуя.[12]
• Боґуміла (у світі — Зофія Скарбек) — рідна сестра Львівського латинського архієпископа Яна Скарбека; абатиса з 1718 року, померла 1730 року).[13]
• Саломея (Соломія) Вишневецька — найстарша дочка Димитра Єжи Вишневецького[14]
• Анна Потоцька — абатиса, донька галицького підкоморія Домініка Потоцького[15]
• Єлизавета Цебровська[16]
• Катажина, Уршуля Нарайовські[17]
• Теофіля, Францішка Стемпковські[18]
• Ядвіґа, Тереза Незабітовські гербу Любич[19]
• Анна Елеонора Коссаковська[20]
• Маріанна Семенська — дочка львівського каштеляна Яна Семенського

• 
  Західний фасад костелу
• 
  Інтер'єр костелу
• 
  Подвір'я перед монастирем
• 
  Вигляд монастиря зі сходу
• 
  Вигляд з півночі
• 
  Фреска над воротами
• 
  Будинок органіста
• 
  Колишній Науковий заклад сестер бенедиктинок

• Бенедиктинці

• Бойко О. Г., Слободян В. М. Монастир сестер бенедиктинок // Вісник інституту «Укрзахідпроектреставрація». — Вип. 16, 2006. — С. 39—44. — ISBN 966-95066-4-15.
• Вуйцик В. С. Державний історико-архітектурний заповідник у Львові. — 2-ге вид. — Львів : Каменяр, 1991. — С. 13, 14. — ISBN 5-7745-0358-5.
• Памятники градостроительства и архитектуры Украинской ССР. — К : Будивельник, 1983—1986. — Т. 3. — С. 10.
• Kurzej M. «Beuronizacja» lwowskiego kościoła benedyktynek // Sztuka Kresów Wschodnich: materiały sesji naukowej. — Kraków, 2012. — T. VII. — S. 117—140. (пол.)

• prysjan.ucoz.ua/lviv/