Бернард Меретин

Собор святого Юра у Львові

Костел Непорочного Зачаття Діви Марії у Городенці

Костел усіх святих у селі Годовиця

Костел у Наварії

Костел у Винниках

Костел Преображення Господнього в Тарногруді

Костел Непорочного зачаття Діви Марії в Лопатині

Церква Успіння Діви Марії в Городенці

Станіслав Лоза (Stanisław Łoza) у довіднику «Architekci i budowniczowie w Polsce» (1954) назвав такі варіанти прізвища архітектора: Meretyn, Meredyn, Meredyna, Meredinia, Meredyni, Meretynier, Merettini, Merettinus, Merderer, Mäderer, Meretiner, Merettiner[1]. Тадеуш Маньковський уважав, що Бернард Меретин мав німецьке походження[2]. Його думку поділяв львівський дослідник Володимир Вуйцик. Також він, провівши аналіз усіх варіантів написання прізвища Меретина в міських актових книгах, віднайшов, зокрема такі: Meretynier Bernat architectus, Meretync, Meredyn, Merettyn, Mirydyn, Mertynier, Merderer, Bernadt architecto, Bernat, Bennard, Merettini, Meretyn. Попри те, що в писемних джерелах і літературі прийнявся саме останній, спольщений варіант, Вуйцик вважав, що справжнім прізвищем архітектора було Merettiner. Так архітектор неодноразово підписувався особисто. Зіставляючи це зі свідченнями сучасників, які між іншим називали його німцем, Вуйцик зробив однозначний висновок, що німець — справжня національність Меретина[3].

Біографічні відомості про Бернарда Меретина до моменту появи на західноукраїнських землях відсутні. Близько 1738 року з'явився у Львові, де оселився та працював архітектором. Створив спілку з архітектором Мартином Урбаніком, що прибув із Замостя. Меретин, як і Урбанік, ніколи не належав до львівського цеху будівничих, через що перебував із місцевими архітекторами в постійному конфлікті. Відомо про кілька судових позовів проти обидвох архітекторів, в яких перелічують будови, які вони вели без дозволу цеху, часто відбираючи їх в цехових майстрів уже у процесі будівництва. Для захисту в цих справах Меретин активно користувався протекцією своїх впливових замовників. Матеріали цих позовів нині дозволили встановити авторство Меретина в багатьох львівських спорудах. Попри конфлікти з львівським цехом Меретин активно задіював у роботах за межами Львова львівських будівничих. Серед них практикантом на будівництві в Городенці був Петро Полейовський — у майбутньому відомий архітектор.

На початках протектором Меретина був міський райця, доктор медицини Карло Ґарані, чий палац і кам'яницю у Львові (за Галицькою брамою, близько 1756 року[4], нині палац Бесядецьких) він перебудовував. Потім виконував невеликі роботи в резиденції Марії Софії Чорторийської зі Сенявських, у середньовічньому храмі святого Юра перед його розбиранням у 1743 році. У цей час отримав перше велике замовлення — перебудову парафіяльного костелу в Наварії на новий тринавний храм з бароковим фасадом коштом хорунжого і судді перемиського Марціна Вєнявского. Другою схожою роботою була перебудова овальної каплиці та прилеглої частини кляштору кармелітанок черевичкових у Львові, розпочата 1743 року.

Надалі головним замовником і патроном майстра став магнат і меценат Микола Василь Потоцький, який проводив значні будівельні роботи у своїх маєтностях (особливо Городенці та Бучачі). Велику роль у спорудах Меретина відігравала скульптура. У тих же проєктах М. В. Потоцького був задіяний видатний скульптор епохи рококо Йоганн Георг Пінзель. Першого з двох своїх синів, що народився 1752 року, Пінзель на честь хрещеного батька Б. Меретина також назвав Бернардом.

Є дані про те, що 1742 року архітектор проживав при монастирі кармеліток взутих, перебудовуючи монастирський костел. 1757 року поселився в кам'яниці Генсьоровській (№ 9 на вулиці Театральній).

Після смерті в 1746 році фундатора собору святого Юра Атанасія Шептицького, який записав для виконання робіт 116 800 польських злотих, настала кількарічна перерва, яка закінчилася з призначенням Льва Шептицького: 31 березня 1750 року відновлено контракт з Меретином. 14 лютого 1754 року Л. Шептицький підписав новий контракт з Меретином для справи закінчення «фабрики» митрополичої церкви, за яким за 9 років мав сплатити архітектору 162 000 польських злотих, підтверджений у міському суді 26 лютого 1756 року. Останню фазу робіт гостро критикував французький архітектор П'єр Ріко де Тіррегайль. Зачеплений за живе як провідний львівський архітектор, 3 листопада 1756 року Меретин вніс до міських актів протестацію, в якій відкидав несправедливу критику, попереджав про початок судового процесу. Епілог цієї справи, яка ледь не примусила Л. Шептицького 14 листопада 1754 року розірвати контракт, невідомий. Мусіла вона дуже негативно вплинути на здоров'я Меретина.[5]

Помер у Львові 3 або 4 січня 1759 року, залишивши по собі сина Йосифа і доньку Франциску, на той момент вже заміжню за Войцехом Баліцьким. Вдова Анна Меретинова (за іншими даними Катерина) вийшла заміж удруге — за Войцєха Шатковского. Протягом кількох років кредитори добивались сплати боргів архітектора від його родичів. Син і зять Б. Меретина за борги перебували в тюрмі в 1761 році, магнат-замовник М. В. Потоцький звертався до львівського магістрату стосовно вирішення їхньої справи. У спадковому інвентарі записано 19 великих «образів», 5 менших, килим, перська оббивка, коляска. Мав депозит, який зберігав у черниць-кармелітанок черевичкових, що на момент смерті становив 302 дукати, 1679 тинфів, багато клейнотів[6].

Цілий ряд храмів за проєктами Меретина збудували після його смерті.

Споруди Меретина виконані в стилі пізнього бароко та рококо з елементами класицизму, пристосованому до українських традицій. Показовим для еволюції стилю майстра є Городенківський костел, в котрому архітектор застосував ряд прийомів, розвинутих у подальшому у головному своєму творінні — соборі святого Юра.

Польський дослідник Ян Островський вважає його разом з Яном де Вітте найвідомішими архітекторами, які працювали «у Русі́» в середині XVIII ст., а на їхній творчості відчутний вплив австрійсько-чеської школи[7] Збіґнєв Горнунґ вбачав у типології храмів Меретина зв'язок з австро-німецькими бароковими храмами.

• Українське бароко
• Українські меценати
• Іван Георгій Пінзель

• Возницький Б. Г. Микола Потоцький староста Канівський та його митці архітектор Бернард Меретин і сницар Іоан Георгій Пінзель. — Львів : Центр Європи, 2005. — ISBN 966-7022-50-1.
• Вуйцик В. С. Будівельний рух у Львові другої половини XVIII ст. // Записки Наукового товариства імені Шевченка. — Т. 241 (CCXLI), 2001. — С. 121—122.
• Вуйцик В. С. Меретин і Пінзель у Городенці // Вісник інституту «Укрзахідпроектреставрація». — № 14, 2004. — С. 300—302. — ISBN 966-95066-4-13.
• Вуйцик В. С. Нові штрихи до творчої біографії Бернарда Меретина // Записки Наукового товариства імені Шевченка. Праці Комісії архітектури та містобудування. — Львів, 2001. — Т. 241 (CCXLI). — С. 517—523.
• Меретин Бернард // Митці України : Енциклопедичний довідник / упоряд. : М. Г. Лабінський, В. С. Мурза ; за ред. А. В. Кудрицького. — К. : «Українська енциклопедія» ім. М. П. Бажана, 1992. — С. 397. — ISBN 5-88500-042-5.
• Hornung Z. Meretyn Bernard (zm. 1759) // Polski Słownik Biograficzny. — Wrocław — Warszawa — Kraków — Gdańsk : Zakład Narodowy Imienia Ossolińskich, Wydawnictwo Polskiej Akademii Nauk, 1978. — T. ХХ/3, zeszyt 86. — 409—616 s. — S. 442—444. (пол.)
• Krasny P. O problemach atrybucji architektury nowożytnej: Kościoły w Kołomyi, Busku, Brzozdowcach i Łopatynie a twórczość Bernarda Meretyna // Folia Historiae Artium. — 1994. — № 30. — S. 119—129. (пол.)

• Лильо О. «Фірма» Бернарда Меретина // Діяльність будівничих Львова першої половини XVIII ст. в контексті європейських зв'язків: особливості формування і розбудови.