Косцюшко-Валюжинич Карл Казимирович

Народився в Могильові, ріс у маєтку Нове Село, розташованому поблизу білорусько-латвійського кордону, на правому березі Західної Двіни, в гирлі річки Росиця. Його батько, небагатий дворянин, титулярний радник, походив з колишньої шляхти Великого Князівства Литовського.

У 1859 році студіював на підготовчому відділенні Інституту гірничих інженерів в Петербурзі. Навчання не завершив і повернувся в садибу батьків, де ще три роки займався сільським господарством.

У 1859 р. залишив садибу заради посади помічника головного інженера в Правлінні Динабурзько-Вітебської залізниці. Мав хворобу легенів, що спричинило переїзд на південь імперії в місто Севастополь. Продовжив працювати бухгалтером, тепер вже в Правлінні Лозово-Севастопольської залізниці.

У 1881 р. завершив служити на залізниці, придбав у власність будинок в Севастополі. Став неофіційним редактором місцевої газети «Севастопольський листок». Сам цікавився історією Криму, у 1882 р. заснував Гурток прихильників історії та старожитностей Криму, який згодом матиме власні бібліотеку та невеликий музей. Згодом до гуртка залучилися сам губернатор, мер Севастополя, голова Севастопольського порту та інші.

З січня 1885 року Косцюшко-Валюжинич став банківським службовцем. В тому ж році його обрали дійсним членом Імператорського Одеського товариства історії та старожитностей.

З 1888 р. за рекомендації віце-президента Імператорського Одеського товариства Юргевича В. Н. Косцюшко-Валюжинич отримав посаду голови «Складу (музею) місцевих старожитностей» та право на проведення розкопок в Херсонесі Таврійському. Подальші 20 років він як археолог працював в Херсонесі, де заснував археологічний музей на околиці давньогрецького міста.

Могила Карла Косцюшко-Валюжинича

Помер у Севастополі 27 грудня 1907 року. Похований на території Національного заповідника «Херсонес Таврійський».

Мав власний архів, більш як 5.000 одиниць якого збережено. Серед архівних джерел — * щоденники археолога

• довідки-протоколи в Археологічну комісію
• замальовки розкопів та фотозвіти, які робив дослідник
• наукове листування тощо.

Від 2009 р. частку архіву дослідника оцифрували та зробили відкритим для вивчення в електронній формі.

Найякісніші археологічні пам'ятки, що мали значну мистецьку вартість, ставали надбанням Імператорського Ермітажу.

Частку знахідок з Херсонесу Таврійського зберігають також —

• Державний Історичний музей в Москві
• Музей образотворчих мистецтв імені Пушкіна

Був одружений, дружина — Марія Павлівна. Родина мала трьох синів та чотирьох дочок.

• Г. Г. Денисенко. Косцюшко-Валюжинич Карл Казимирович // Енциклопедія історії України : у 10 т. / редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. ; Інститут історії України НАН України. — К. : Наукова думка, 2009. — Т. 5 : Кон — Кю. — С. 233. — 560 с. : іл. — ISBN 978-966-00-0855-4.
• В. М. Зубар. Косцюшко-Валюжинич Микола-Карл Казимирович // Енциклопедія сучасної України : у 30 т. / ред. кол. І. М. Дзюба [та ін.] ; НАН України, НТШ. — К. : Інститут енциклопедичних досліджень НАН України, 2001­–2020. — ISBN 944-02-3354-X.
• Антонова И. А., Основатель Херсонесского музея // Крымский архив. — 1997. — № 3. — С.57-67.(рос.)
• Гриневич К. Э., Сто лет херсонесских раскопок (1827—1927). — Севастополь, 1927.(рос.)
• Махов И. И., К. К. Косцюшко-Валюжинич (к годовщине его смерти) // Крымский Вестник. — № 290 — 14 декабря 1908 г.(рос.)
• Романчук А. К.К. Косцюшко-Валюжиніч (1847—1907 рр.) // Археологія, 1991, № 2

• Сайт на честь К. К. Косцюшко-Валюжинича.