Красицький Дмитро Филимонович

Правнук рідної сестри Тараса Шевченка Катерини. Писати почав віршовані форми 1918 року, дебютував в газеті «Звенигородщина». 1922 року закінчив Київський вищий інститут народної освіти, 1926-го — Московський комуністичний університет.

Протягом 1922—1927 років працював у Дніпропетровську завідувачем гарнізонної бібліотеки 89-го стрілецького Чонгарського полку. В 1928—1930 роках завідував літературною частиною театру «Шевченківці». Протягом 1931—1941 років працював у системі народної освіти, викладав на кафедрі основ марксизму-ленінізму гірничого інституту.

Брав участь у боях нацистсько-радянської війни. Демобілізувавшись у званні майора, в 1944—1945 роках працював завідувачем кафедри історії та деканом історичного факультету університету, директором Дніпропетровського історичного музею.

Протягом 1946—1948 років — директор Києво-Печерського історико-культурного заповідника. В 1948—1953 роках очолював Літературно-меморіальний будинок-музей Тараса Шевченка у Києві, протягом 1953—1963-х — заступник директора музею.

Його вірші друкувалися в журналах «Червоні квіти» та «Червоний шлях».

Вийшли друком:

• «Заповіт Шевченка мовами народів світу» (1956),
• «Шевченко — борець проти релігії» (1956, співавтор),
• «Дитинство Тараса» (1959),
• «Тарасова земля» (1962),
• «Дітям про Шевченка» (1962),
• «Роздуми над словом Тараса Шевченка» (1963),
• «Шлязами великого Кобзаря» (1964),
• «Юність Тараса» (1967),
• «Тарасові світанки» (1979),
• «І оживе добра слава. Розповіді про Шевченка» (1986),
• «Тарас — художник» (Москва, 1971)
• статті з шевченкознавства.

Брав участь в упорядкуванні збірок «Смерть та похорони Т. Г. Шевченка» (рос., 1961) та «Великий Кобзар у пам'яті народній» (1961).

Нагороджений орденом Червоної Зірки, інші державні та бойові нагороди СРСР.

Похований в Києві.

Донька Тамара здобула освіту географа.

• Красицький Дмитро Филимонович
• Праонук Кобзаря Дмитро Красицький