Краснобаєв Ніл Іванович

Ніл Іванович Краснобаєв (24 вересня 1910(19100924), станція Євлашево Сизрано-В'яземської залізниці Кузнецького повіту Саратовської губернії, тепер Пензенської області, Російська Федерація 2004, місто Москва, Російська Федерація) радянський залізничник, начальник Західного округу залізниць, начальник Білоруської та Прибалтійської (Балтійської) залізниць. Член ЦК КП Латвії. Депутат Верховної ради Латвійської РСР 9-го скликання. Депутат Верховної Ради СРСР 4—8-го скликань. Кандидат технічних наук, винахідник.

Краснобаєв Ніл Іванович
Народився 24 вересня 1910(1910-09-24)
станція Євлашево Сизрано-В'яземської залізниці Кузнецького повіту Саратовської губернії, тепер Пензенської області, Російська Федерація
Помер 2004
Москва, Росія
Країна  СРСР
 Росія
Національність росіянин
Діяльність науковець, політик
Науковий ступінь кандидат технічних наук
Знання мов російська
Посада депутат Верховної ради СРСР
Партія КПРС
Нагороди

Біографія

Народився в родині залізничника, батько походив із дворянської родини. Навчався в залізничній школі, потім у п'ятнадцятирічному віці вступив до Пензенського технікуму шляхів сполучення. Після закінчення технікуму у 1929 році направлений працювати слюсарем з ремонту паровозів, монтером та помічником машиніста паровоза до паровозного депо станції Баку Закавказької залізниці, де за два роки став майстром, а згодом інженером і начальником бюро раціоналізації депо.

У 1932—1937 роках — слухач Військово-транспортної академії РСЧА.

Член ВКП(б) з 1937 року.

У 1937—1940 роках — заступник начальника Білоруської залізниці.

З жовтня 1940 до 1942 року — начальник Білоруської залізниці.

Під час німецько-радянської війни до лютого 1942 року був уповноваженим Народного комісаріату шляхів сполучення СРСР на Брянському фронті. Потім майже рік працював у Москві, очолюючи паливно-енергетичне управління паровозного господарства Народного комісаріату шляхів сполучення СРСР.

З листопада 1943 до 1946 року — начальник фронтової Білоруської залізниці. Створив Управління будівельно-відновлювальних робіт залізниці, що займалося на території, звільненій від ворога, відновленням залізниці, депо, вокзалів, колійного господарства, електропостачання, сигналізації та зв'язку.

У 1946—1951 роках — начальник Західного округу залізниць, до складу якого входили Білоруська, Брест-Литовська, Білостоцька, Західна, Латвійська та Литовська залізниці.

У 1951—1953 роках — заступник міністра шляхів сполучення СРСР.

У 1953—1956 роках — начальник Балтійської залізниці. У 1956—1963 роках — начальник Латвійської залізниці. У 1963—1977 роках — начальник Прибалтійської залізниці.

З 1977 року — на науковій роботі. У 1978—1987 роках очолював новостворену науково-дослідну лабораторію технічної діагностики електропоїздів в Ризькій філії Ленінградського інституту інженерів залізничного транспорту.

У 1987 році переїхав до Москви, кілька років активно працював у Центральній раді ветеранів війни та праці залізничного транспорту Росії. Помер у вересні 2004року в Москві.

Звання

  • генерал-директор тяги

Нагороди

Джерела

This article is issued from Wikipedia. The text is licensed under Creative Commons - Attribution - Sharealike. Additional terms may apply for the media files.