Кривоносове (Кропивницький район)

До 1962 року село називалося Кривоносове. За радянських часів і до 2016 року село носило назву Червонозорівка[1].

Як вказував Геродот[2], у Південний Буг (Гіпаніс) впадає річка, вода якої гірко-солона. Місце, звідки витікає ця річка, зветься Ексампей (в перекладі з давньогрецької — Священні дороги). Письменник-історик Іван Білик вирахував, що це річка Мертвовод. Але він помилився в тому, що ріка починається в Павлогірківці. Насправді Мертвовод бере початок в Кривоносовому, а в Павлогірківці починається річка Лозуватка, притока Мертвоводу. Тому вважається, що саме Кривоносове — Кривоносове збудоване на місці легендарного скіфського Ексампею[3].

Про те, що на території нашого села проживали люди ще в найдавніший період, свідчать знахідки знарядь праці первісних людей. Так, житель нашого села, історик-краєзнавець Григорій Семесько, знайшов кам'яне рубило і передав його у краєзнавчий музей м. Бобринець. Г.Семесько вивчав історію рідного краю, Представив до редакції УРЕ унікальні матеріали по краєзнавству, а з 1972 по 1978 рук за підтримки професора Д. Я. Телєгіна (Академія наук України) бере участь в археологічних дослідженнях стоянок первісних людей с. Піщане, Мала Дрюкова, Свердлове, Булгаківська Балка, Дуплонатова могила. В ці роки підтверджено ранньо-кам'яну добу наших пращурів на території краю. Знаряддя праці первісної людини (кремяні молотки, сокири, зернотертки, рубила) були відправлені в Київський археологічний музей. Краєзнавець зафіксував знаряддя праці побуту трипільських пращурів біля сіл Дончино та Витязівки. Недавно було знайдено на одному з городів, що спускається до р. Мертвовод, «нуклеус» — кам'яне знаряддя періоду неоліту.

У період великого переселення народів через степи нашого краю пронеслись кочові племена кімерійців, скіфів, сарматів, готів, гунів, аварів, хозарів. І досі у степах височать скіфські могили. На жаль, більшість з них уже розорено тракторами. На території земель нашого села їх залишилось тільки дві.(фото)

Пізніше на наших землях хазяйнували половці, потім прийшли монголо-татари, за ними литовці, турки.

За козацький період з XV ст. наша територія — «дике поле» — нейтральна зона між Кримським ханством (васалом Туреччини) і українськими землями. Згодом ця місцевість ввійшла під контроль Запорізької Січі, де були мисливські, рибальські, бортні промисли запорожців, місця розселення найдавніших козацьких зимівників, перших козацьких слобід. Протягом XVI—XVII ст. територія краю була мало заселена. Постійні напади татарських орд, війни з Річчю Посполитою перешкоджали заселенню краю. Після переходу України під юрисдикцію Росії, та ліквідації у 17775 році Запорізької Січі, козацькі зимівники та хутори переходять під контроль Російського уряду, які називалися «пустотами». Згодом казна роздає їх як «дачі» у винагороду офіцерам, що відзначились у російсько-турецькій війні 1768—1774 рр. На початку XIX ст. нашу територію заселяють переселенці з північних районів — селяни — втікачі від кріпосної неволі («бурлаки»). За матеріалами дослідника історика-краєзнавця Г.Лашкула учасник російсько-турецьких воєн, кавалер двох Георгіївськи відзнак, отримав по Акту землі на "…дачах у истоков реки Мертвые воды, и на основании хутора Давний заложил селение Кривоносово в честь своего отца Кривоноса из Волыни, в котором преобладали беглые малоросы-казаки («Картки Антоновича»№ 618 за 1834 р.)

Історичні факти підтверджують, що село Давнє — козаче, колишній класичний зимівник запорожців, у якому під час російської колонізації селилися селяни-«бурлаки» по балці Маховій (Манаховій).

Серед піонерів нашого степового краю, переживши драму руйнації Запорізької Січі 1775 р., які прийшли сюди, як господарі, яскравим представником був Федір Ккривоніс. Перші згадки про цю осбистість зафіксовані архівом України й датуються 1837 роком. У них говориться: «В 1782 р. освячено церкву Св. Миколая на землях секунд-майора Миколи Нечая і ротмістерші Витязевої. При церкві діяло церковно-приходське опікунство, головою якого був колежський секретар Федір Кривоносов.»(№ 712 АУ). Увібравши в себе дух 1812 року, демократ-патріот Кривоносов був не тільки землевласником-воїном, а й високоосвдченою людиною: володів трьома європейськими мовами. Закоханий у рідну землю, він став покровителем духовності Бобринеччини. За його кошти було розписано іконостас Св. Миколаївського храму с. Витязівки. Розпис робили наймані монахи грецького Афонського монастиря Іов та Борис (Архів Києво-Печерського монастиря № 1138). на жаль доля цього найстарішого храму досить сумна. У 30 роки минулого століття влада його знищила. Поряд з Кривоносовим по нашій землі крокували такі особистості: Мар'янович, Бабанський, Караказелєв, Рощахівський, Бухінський, Юрашев, Сорочан, Косюро. Саме вони реформували колишні «дачі» та козацькі зимівники, заснувавши населені пункти Овідіопольського та Єлисаветградського повітів, а на їх честь села та хутори отримали відповідні топонімічні назви.

За переписом 1858 р. в селі налічувалось 38 дворів і проживало 209 чоловік.

У 1883 році проживало 438 жителів та нараховувалось 72 двори, з них — 62 бідняцькі.

За національним складом всі жителі були записані малоросами. Із 438 жителів — 430 не вміли читати і писати .

У 1883—1885 рр. за соціальним складом було: 2 господарства десятинщиків і 1 господарство дворянське.

Робочий склад десятинщиків — 14 чоловіків і 7 жінок.

За 1885 р. статистичні дані такі: колишні поміщицькі селяни — 62 господарства, міщан — 3, десятинщиків — 6, дворя — 1.

Основним заняттям населення було землеробство, скоторство, конярство. Ремеслом займалось 2 чоловіки, ковальством — 1 чоловік.

В господарствах було 3 вітряки, парова машина, кузня, 88 возів, 3 гарби, 27 плугів, 9 рал,119 борін, 116 коней, 161 волів, 159 великої рогатої худоби, 148 овець, 63 свиней.

Число приватних власників становило 29, селянських — 58, дворян — 1. На 58 селянських дворів припадало 407 десятин землі, а в поміщика її було в 3,5 раза більше. (за результатами подвірного перепису Єлисаветградського повіту 1883—1885 рр. м. Хурсон 1886 р. ст. 48, 49, 106, 107, 372, 373.)

На 1899 р. великими землевласниками були: Кривоносов Івн Іванович — дворянин, мав 619 десятин землі і в с. Олександрівка ще 678 десятин.

Кривоносов Андрій Іванович — дворянин, 619 десятин і в с. Олексадрівці ще 678 десятин.

Кривоносова Маряна Іванівна — 1197 десятин землі.

Кривоносови, вдова Катерина Григорівна, дочка Марія Федорівн мали 957 десятин землі.

Досить вагомий факт — капітал вдови Маряни Іванівни Кривоносової готівкою 3000 крб. і процент на капітал 99,75 крб. згідно з волею останньої віддавали на пожертвування. Постановою Єлисаветградської Думи від 12.12.1900 р. було запропоновано із капіталу «раздавать ежегодно бедным жителям христианского вероисповедования к праздникам святой Пасхи и Рождества Христова».

Рід Кривоносових був невеликим, але плважним і інтелегентним. Молодший брат — Іван Іванович отримав європейську освіту. Помер Кривоносов наприкінці 80-х. років 19 ст. і був похований у камінному склепі на лівому березі р. Мертвовод в спеціальному мавзолеї. Дослідження історика-краєзнавця Г. Семеська та перекази старожилів села підтверджують той факт, що тіло було забальзамоване, а усипальня була зроблена у вигляді куба-саркофага з православним хрестом зовні та неповторною кришталевою кришкою з бозовою основою червоного дерева. Це була рідкісна для нашого краю споруда, стіни якої було викладено тесаними блоками кольорового граніту. Щілини між ними заливали сіркою. На стінах — гаки, а в них вставлені металеві вінки, навколо — ікони, розписи. У центрі стояла труна-саркофаг, у якій лежав, як тоді говорили, «заспиртований пан».

Революційні події 1917 року знесли не лише помістя та майно Кривоносових, а й усипальницю. Розлютовані селяни викинули тіло пана з труни Згодом сторож панського двору поховав покійника на території маєтку. Гранітні блоки із зруйнованої усипальниці й понині служать перехідним містком через р. Мертвовод біля так званої «Червоної» криниці (панської). Доля ж родини досі не відома, окрім того факту, що в ті далекі роки невістка Кривоносова з двома дочками ледве змогла виїхати в Європу.

12 січня 1896 року засновано школу грамоти — Кривонісівську церковно-приходську школу Витязівського приходу. Школа знаходилась в пристосованому приміщенні. Навчання здобували 38 учнів — 33 хлопчики і 5 дівчаток.

Завідував школою священик Андрій Яхонтов. Священик Іоан Чернявський і Василь Фіркало (Фуркало) були вчителями. У 1910 (1912) році відкривається земська школа, у якій навчалось 87 учнів, з них — 70 хлопчиків і 17 дівчаток.

У 1904 р. організовується Товариство селян (приватних землевласників).

На 1916 р. існували такі населені пункти: Село Кривонісівка — 112 господарств із 697 чол.

Хутір Криничуватий — 2 господарства із 10 чолові

Кривонісівське товариство — 30 господарств із 203 чол.

У 1919 р. встановлено Радянську владу. В списки членів сільради, як найактивніших борців за встановлення Радянської влади були внесені Дмитро Федорович Чепель і Євладенко Микола Дмитрович (Кіровоградський облархів. ф-р-272 ст. 2157, 56, ар. 14, 17.

Два наших земляки, Луговий Іван Іванович та Щербина Тимофій брали участь у штурмі Зимового палацу у Петербурзі та в поваленні Тимчасового уряду.

У 1920 р. утворено комуністичний осередок з 6 членів ВКП(б). Роботу осередку очолив Семен Іванович Заваденко(Завада). В цьому ж році створено комітет незаможніх селян, головою якого був Павло Григорович Дяченко

Першим головою сільради вибраний Герасм Андрійович Куриленко (Арх. ст. 11, 47, 12, 94).

В 1921 р. створена комсомольська організація, першим секретарем якої була Ярина Максимівна Лугова. (Кір. обларх. ф-р272 ст.56)

У 1920 р. відкривається хата-читальня, яка виконувала роль лікнепу. Створюються і працюють самодіяльні драмгуртки. У 1920 р. відкривається початкова школа.(Арх. ст. 44).

11січня 1925 р. актив села під керівництвом комуністів організовує комуну і рільничо — тракторне товариство «Промінь»

В 1926 р. організовується машино -тракторне кооперативне товариство «Хлібороб», яке нараховувало 8 осіб. Головою товариства був обраний Шитик Андрій Васильович. 26 жовтня 1926 р. прийнято Статут, за яким вступний внесок становив 50 коп.,а з пайовиків по 10 крб. 50 коп. За статистичними даними на території Кривонісівської сільської ради у 1927 р. нараховувалось 2 млина. Паровий належав Карлу Зієру до 1916 р. На даний час належив Комітету взаємодопомоги і потребував капітального ремонту. Вітряний належав Шитику Матвію Івановичу, був не діючий і потребував капітального ремонту. 26 січня 1927 р. організовувається товариство по спільному обробітку землі «Шлях незаможника». Приймався Статут. До розподільчої комісії тракторів при Бобринецьокму райвиконкомі від товариства по спільному обробітку землі «Шлях незаможника» Кривонісівської сільської ради Бобринецького району Зінов"євського округу написали заяву таког змісту: "При організації нашого товариства до його складу входило 19 господарств, з яких — 2 середняцькі і 17 незаможників з кількістю землі 185 десятин та робочої худоби 8 голів. А в цей час середняки вийшли зі складу нашого товариства, а на місто їх прийнято незаможників та кількість землі залишилась однаковою, робочої худоби уменшилось. На цей час товариство має 3 коней на 16 господарств, а немає ніякої змоги підняти міцність нашого господарства за відсутністю робочої худоби і товариство в самім скрутнім становищі, так як складається з такої бідноти, що не маютьдаже власних хатів. А тому звертаюсь до розподільчої комісії звернути увагу на таке становище нашого товариства і оприділити нам трактор із числа призначених для Бобринецького району.

Голова правління М. Дяченко.

Члени: С.Завада, Г.Білоус.

Фудатори (організатори) Євладенко Г. А., Солодаренко Н. Й.,.Завада С. І., Логвиненко К. П. Логвиненко І. П., Білоус Г. А., Мисевра С. П., Дяченко П. Г., Логвиненко Г. П., Лугова К. П., Логвиненко В. П., Самченко Є. Я., Унтилов М. А., Ткаченко Я. К., Мирончук М. Ю.. Дяченко М. Р.,Логвиненко Н. І., Литвин Д. Я..

За добровільною згодою підписали цей приговор у тому, що, що один перед другим зобов"язуємось виконувати спільний обробіток землі, Вступний внесок _ 50 коп., з пайовиків по 2 крб. (Кіровоградський облархів фр-272,от1,ст.56.арх.17.,ст. 44 аох.46.)

Згідно з переписом УРСР 1989 року чисельність наявного населення села становила 420 осіб, з яких 190 чоловіків та 230 жінок.[4]

За переписом населення України 2001 року в селі мешкали 393 особи.[5]

З перших днів нападу і початку війни більше 10 тис. жителів області пішли на фронт захищати Батьківщину. Тільки з нашого села на фронт пішло 250 чоловіків.

А вже на початку серпня 1941 року територію району окупували німці. Наступив період без правя і насильства над мирними жителями. Чужинці увірвалися у наше степове сільце, заявивши, як хазяї про «новий порядок». А почався він грабуванням селян. Як згадує житель нашого села Г. Семесько (вчитель за професією) знахабнілі самовпевнені вояки з автоматами на шиях, у коротеньких штанцях, із засуканими рукавами шастали по дворах. Забирали яйця, ловили курей і поросят, з погребів виносили масло, сир, сметану. Усе те зносили до школи, де стояли їхні мотоцикли. Із класів через відкриті вікна викидали у двір парти, шафи з книгами і навчальним приладдям. Розбили і єдиний на всю школу глобус…

Пізніше в селі призначили старосту. Набирали в поліцаї тих, хто виявив бажання служити зайдам. « Новий порядок» посуті виявився насильницьким режимом, від якого повіяло чужим холодом. Запахло свинцем. З'явились шибениці. На  кожен двір — податок: по 350 шт. яєць, від корови по тоні молока. Все це безплатно. Взяли на облік усіх свиней і заборонили їх колоти. З початком зим поліцаї відібрали у селян теплий одяг, валянки і відправляли їх на фронт своїм воякам. Відібрали навіть лижі, що були в людей. Бо десь з'явився загін партизан — лижників. Був такий наказ німцям: у тих, хто йде на лижах стріляти без попередження. Заборонялося збиратися групами більше двох чоловік: те вважалося змовою проти нової влади. Наказали здати мисливські рушниці, радіоприймачі. Скрізь розклеїли оголошення, котрі закінчувалися словами « За невиконання — розстріл»

Молодих юнаків і дівчат 1925—1926 років народження німці насильно відправляли до Німеччини. Їм обіцяли добре оплачувану роботу, харчування. Але… Це була каторга. Важкі роботи на заводах і фабриках, сільськогосподарські роботи.   З нашого села фашисти вивезли 58 юнаків і дівчат. Нині проживає в нашому селі Поліщук Ольга Павлівна.  Вона неодноразово ділилась спогадами про ті страшні роки, проведені на чужині. У СамойленкоА. Ф. збереглося фото з Німеччини. На цьому фото: Лиходей Марія, Рейса Марія, Дяченко Анатолій, Борзик Володимир, Черненко Віра, Черненко Ніна, Поліщук Ольга, Самойленко Анастасія.                         

Три тяжких роки у селі панували німці. Люди були залякані. І все ж у селі виникали групи опору окупантам. Тричі в Кривоносову (сучасне Червонозорівка) налітали карателі, тричі арештовували підпільників і після допитів і знущань- розстрілювали

Перша підпільна група була створена восени 1941 року. Керівником її став Антон Пономаренко. для нагляду за жителями, комендантом села було призначено німця на прізвище Бар. Проживав він зі своєю сім'єю у нашій школі (старий корпус). Був дуже жорстокий. При ньому була перекладачка Ліза.                 

Три тяжкі роки … І ось настав довгожданий день — 16 березня 1941 року — звільнення нашого села. Це було зранку, десь о 9-10 годині ранку. Скільки радощів було в цей день. Адже тепер не було ні німців, ні їхніх прибічників поліцаїв. Але ще більше було  радощів, коли 9 Травня 1945 року було повністю розгромлено німців. Але в цей день було і стільки сліз!  Адже з війни не повернулось 89 наших односельців. З них:  25 — пропали безвісти. 23 — Загинули в боях за Україну, 18 — загинули в боях у Західній Європі, 10 — підпільники, . 16 березня 1944 року наш район в тому числі і наше село Червонозорівка було визволене від німецько — фашистських загарбників частинами 57 армії 3-го Українського фронту під командуванням генерал-лейтенанта Н. А. Гагена. У визволенні брали участь:

•  93-я стрілецька дивізія (командир генерал-майор А. Я. Крузе)
•  113-а стрілецька дивізія (командир полковник П. В. Дмитрієв)
• 223-я стрілецька дивізія (командир полковник П. В. Татарчевський)
• 52 –а стрілецька дивізія (ком. генерал-майор Л. М. Миляєв)
• 68-а стрілецька дивізія (ком. генерал — мацор Н. Н. Шкудонович).

При визволенні міста і сіл району в боях загинуло 140 воїнів-визволителів.

За проявлену мужність і героїзм у роки війни 67 жителів нашого села нагороджені орденами і медалями. На даний період ветерани війни немає в живих.

• Перелік населених пунктів, що постраждали від Голодомору 1932—1933 (Кіровоградська область)

• Погода в селі Кривоносове