Криворудка

Кривору́дка — село в Україні, у Хмельницькому районі Хмельницької області. Населення становить 309 осіб. Орган місцевого самоврядування — Криворудська сільська рада.

село Криворудка
Сільська школа Сільська школа
Країна	Україна
Область	Хмельницька область
Район/міськрада	Красилівський район
Рада	Криворудська сільська рада
Основні дані
Засноване	1501
Населення	309
Площа	1,424 км²
Густота населення	216,99 осіб/км²
Поштовий індекс	31011
Телефонний код	+380 3855
Географічні дані
Географічні координати	49°53′02″ пн. ш. 26°41′49″ сх. д.
Середня висота над рівнем моря	298 м
Місцева влада
Адреса ради	31011, Хмельницька обл., Красилівський р-н, с.Криворудка, вул.Центральна,33
Карта
Криворудка
Криворудка
Мапа

Походження назви: В Україні села з такою самою назвою не існує. Воно єдине на мапі України. Його назва походить від двох слів "крива" і "руда". На південний захід від села в долині поміж горбами є невеликий потічок, який власне і складає один із початків р. Хомори. Вода з нього витікає рудою. Мешканці цю місцевість називають "долинами", а потічок "рудявиною". А більш давні старожили називали цю місцевість "селиськом" або "могилами". Саме тут було перше село, яке внаслідок набігу татар було сплюндроване.

Географічне розташування: Село знаходиться біля витоків р. Хомори. Перед подіями Жовтневого перевороту 1917 р. входило до Тарнавської волості, Заславського повіту, Волинської губернії. Згідно тодішніх територіально-адміністративних даних село знаходилося в 170-ти верстах від губерніального м. Житомира, а від Заслава (тепер Ізяслава) відстань до нього складала майже 32 версти; до найближчої залізничної станції м. Шепетівка - 52 версти. Найближче село знаходилось на відстані 2-ох верст, - це с. Кучманівка, а с. Сморшки на відстані 3-ох верст. На північ від села лежить рівнина, а на південь у бік Поділля розпочинаються чималі горби. На відстані півтори версти від села насипано дві могили по прямій лінії від сходу на захід; передання народне говорить, що ці насипи, як найвищі точки, служили  пунктом нагляду при набігах татар, хоча свого часу проф. Київського університету Володимир Антонович ідентифікував ці насипи з давніми двома курганами, і зафіксував їх у трудах ІІ Київського археологічного з’їзду. Перед початком Другої Світової війни на цих могилах військові поставили вишку. У 2000-х роках свої сліди залишили тут "чорні археологи", які неодноразово, за свідченнями мешканців села, розкопували це місце. Далі за цими могилами лежить старий шлях, який колись з’єднував смт. Антоніни з с. Поляхова і мав стратегічне військове значення. На цьому шляху колись стояла єврейська корчма. За шляхом розпочинаються поля і дороги, які приведуть вас до с. Ледянки. Колись це село було приписане разом з Свято-Покровською церквою до Криворудської парафії. Священик і краєзнавець Володимир Рогальський свідчив про те, що поміж селами Ледянкою і Криворудкою в польсько-литовську добу був укріплений пункт під назвою Калюжин, а також зафіксовано назву "Калюжинська земля, або лан". Відомості про це знаходимо в актових книгах Кременецького земського суду ХVІ - ХVІІ ст.

Перші історичні відомості: Село Криворудка Заславської волості, Кременецького воєводства, згадується в акті від 7  жовтня 1601 року. У доповідній возних Волинського воєводства Криштофа Щуки і Станіслава Янковського до Луцького гродського суду про огляд ними містечок і сіл у Луцькому повіті, спустошених і спалених татарами, серед цих сіл згадується і с. Криворудка (АЮЗР, ч.1, т.1, ст.292). Натомість давні джерела відносять заснування села до другої половини XVI ст. Про це, зокрема, свідчить "Заславська замкова книга", де вміщено акт поділу володінь між князями Янушем та Михайлом Янушевичем Заславськими датований 1581 р. Село неодноразово було сплюндроване татарами впродовж першої половини XVII ст. аж до Визвольної війни під проводом гетьмана Богдана Хмельницького. В такому зовсім убогому стані село належало брацлавському воєводі Олександру Заславському, а потім на деякий час переходить до панів Єрличів. Відомо, що вдова Оліазара Єрлича Катерина Єрлич, позичивши Олександру Заславському дві тисячі злотих, бере від нього 1626 р. в заставу на три роки с. Криворудку. Як видно із пізніших документів вона тримає його ще у 1632 р. (Витяг з луцьких гродських книг 14 червня 1626 р. з вкладенням заставного листа Заславських, у якому передбачено, що Катерина Єрлич триматиме маєток від Великодня 1627 р. до Великодня 1630 р.). За статистичними даними, як наслідок набігів татар, на 40-ві роки ХVІІ ст. в с. Криворудка було лишень чотири дими, тобто чотири хати, з яких стягувались податки.

Церква: У селі за період його існування мешканці збудували щонайменше чотири церкви. Очевидно, що перші дві зникли у полум’ї від набігів татар. Але третя церква, датована 1751 р., належала до типових волинських кораблеподібних однобанних храмів. Простояла більше аніж століття. Четвертий храм Різдва Пресвятої Богородиці на пожертви парафіян повстав 1886 р., на місці старого. Новий дерев’яний храм було збудовано на кам’яному фундаменті, з такою ж дзвіницею. Нову церкву урочисто освятили 1 травня 1887 року. З вигляду церква належали до тодішніх нових храмів Волині, які стали будувати в російському архітектурному стилі. Вона відносилась до 5-го класу, була просторою, п’ятибанною, з дзвіницею, яка увінчувалась шатроподібним куполом. Спереду і з північної та південної сторони були своєрідні ґанки, тобто входи. Покрита добротною бляхою, пофарбованою в зелений колір, а стіни храму - масляними білими фарбами. Інвентар церкви був у досить непоганому стані. Копії метричних книг зберігалися в ній з 1883 року. Але у Житомирському та Хмельницькому облдержархівах є більш старіші метричні книги з 1794 р.

Опис церковного майна був заведений ще з 1806 року. Із богослужбових стародруків у храмі було два Служебники Почаївського друку, один від 1735 року, а інший - від 1765 і Євангеліє Львівського друку від 1722 року. У храмі була чимала ризниця. Таким храм проіснував до 1934 р. З наказу тодішнього голови колгоспу Петрука місцеві активісти комсомольці храм розібрали до кам’яного фундаменту. Ікони та іконостас були знищені. Лишень дещо вціліле було рознесено по хатах, зокрема хоругви і процесійних хрест. Згодом на місці де стояла церква повстав клуб, який з того часу не перебудовувався і знаходиться тепер в аварійному стані.

Церковно-парафіяльної землі було достатньо: присадибна з огородом, 2 десятка 750 сажнів, під церковним подвір’ям і кладовищем 660 сажнів і досить велика кількість землі, призначеної для господарської діяльності. Причет церковний складався із священика, якому виплачувалось жалування в розмірі 300 рублів, псаломщика - 50 рублів і просфорника - 10 рублів. Причтеві будівлі і господарські прибудови знаходились у доброму стані.

За свідченням церковно-парафіяльного літопису настоятелями церкви Різдва Пресвятої Богородиці були: 1) ієрей Даниїл Ількевич з 1742 по 1780 роки; 2) священик Миколай Сингалевич з 1780 по 1824 роки; 3) син його Федір Сингалевич з 1824 по 1855 роки; 4) зять о. Феодора, священик Іоан Дашкевич з 1855 по 1888 роки; 5) племінник о. Іоана, священик Іоан Йосипович Дашкевич з 1 травня 1888 року по 1903 р.; зять о. Івана о. Володимир Калістович Рогальський з 1903 по 1946 р.; з 1942 р. - митрофорний протоієрей, благочинний Антонінської округи Української Автокефальної Православної Церкви; репресований органами МДБ; помер у Харківській в’язниці 4.ІІ.1947 р.; реабілітований у 1993 р.

Псаломщиками при цій церкві були: 1) Іван Николайович в 1804 р.; 2) Олексій Дольський, 1805 - 1809 рр.; 3) Василій Плиськевич, 1809 - 1842 рр.; 4) Лука Дольський, 1842 - 1845 рр.; 5) Олександр Шанявський, 1845 - 1855 рр.; 6) Андрій Жадановський, 1855 - 1865 рр.; 7) Мирон Матфійович Гобчанський, 1866 - 1889 рр.; 8) Максиміліан Федорович Павловський - з 1899 р. З часу приєднання Ледянської Свято-Покровської церкви введена посада пономаря, яку займали Олександр Приминський, Григорій Мартишевський, Василій Мартишевський, Григорій Яневич і Феофіл Скавський, після котрого пономарське місце закрите. До цієї парафії, як вже зазначалось, у 1845 р. приписана церква села Ледянки.

Церковно-парафіяльна школа: У 1885 р. на базі сільського училища створено церковно-парафіяльну школу, яка знаходилась в житловому будинку. Вчителеві виплачувалось жалування 120 рублів; на освітлення 3 рублі, на опалення 15 рублів і 10 на навчальні підручники; на ремонт 8 рублів і на сторожу 6 рублів за рахунок парафіян. На 1888 рік вчителем був селянин с. Топори Леонтій Семенович Єфремчук, котрий закінчив Заславське міське училище. На той час налічувався 41 учень. Згодом викладання у школі перейняла донька о. Івана Дашкевича Людмила Дашкевич - "пані Людя", як її називали мешканці села. Вчителем у церковно-парафіяльній школі вона залишалася аж до приходу радянської влади.

Пам'ятний знак на честь воїнів-односельчан

Святині. Чудотворна ікона Божої Матері. Коли парафіяни закінчували будівництво нового храму, весною 1886 р. мешканець села Роман помітив, що образ Богородиці у вівтарній частині на горньому місці став оновлюватися. Він став бачити навколо ікони сяйво, вінець із зірок, вогняні стовпи і живі лики святих і навіть самого Господа Ісуса Христа. Звістка про Романове видіння швидко облетіла всі навколишні села і після цього кожного року влітку до чудотворного образу Божої Матері на відпустове свято стало приходити від 300 до 500, і більше прочан, переважно жінок, які прагнули зцілення від хвороб. У святковий день цю чудотворну ікону обносили навколо храму і сотні людей падали перед нею ниць і святиню проносили над ними. Цей образ зціляв людей від падучої, чорної хвороби і всі, ті хто припадав до ікони, більше ніколи такою хворобою не були обтяжені. Згодом Святійший урядуючий синод в Санкт-Петербурзі вніс цю ікону до реєстру чудотворних, і в списку прославлених ікон вона зазначена, як Криворудська ікона Божої Матері. Після зруйнування церкви в с. Криворудка ікона побожними мешканцями села була урочисто перенесена до храму с. Білогородка, Ізяславського р-ну, Хмельницької обл.

Соціально-правове становище мешканців села до Жовтневого перевороту 1917 р. В добу Російської імперії аж до Жовтневого перевороту володів селом князь Роман Сангушко. Село Криворудка належало до Заславської ординації неподільних і заповіданих володінь князів Сангушків і знаходилось у Білогородському ключі. Дворів в селі на поч. ХХ ст. було 156, парафіян - 1287 душ, з них 334 римо-католики, 24 євреї, а решту православні.

У вирі більшовицького непу і колективізації.

Голодомор 1932-33 рр.

Село в роки Другої Світової війни.

Повоєнний час і сьогодення.

Звичаї, традиції і повір’я мешканців села.