Крилов Микола Іванович

Крило́в Мико́ла Іва́нович (16 (29) квітня 1903(19030429) село Голяївка Саратовської губернії (тепер село Вишневе Тамалінскього району Пензенська область) 9 лютого 1972, Москва) — радянський воєначальник, Маршал Радянського Союзу (1962), двічі Герой Радянського Союзу (19.04.1945, 8.09.1945), Головнокомандувач Ракетними військами стратегічного призначення СРСР. Депутат Верховної ради Російської РФСР 2-го скликання. Депутат Верховної ради СРСР 3—8-го скликань. Член ЦК КПРС у 1961—1972 роках.

Крилов Микола Іванович
рос. Никола̀й Ива̀нович Крыло̀в
полковник Крилов. 1940
Ім'я при народженні Николай Иванович Крылов
Народження 16 (29) квітня 1903(1903-04-29)
с. Галяївка Саратовської губернії (нині Пензенська область)
Російська імперія
Смерть 9 лютого 1972(1972-02-09) (68 років)
Москва, СРСР
Поховання Некрополь біля Кремлівської стіни
Країна  СРСР
Приналежність  Радянська армія
Рід військ піхота,
ракетні війська стратегічного призначення
Освіта Саратовське вище військове командно-інженерне училище ракетних військ (1920) і Постріл (серпень 1928)
Роки служби 19191972
Партія ВКП(б)
Член ЦК КПРС і Всесоюзна ленінська комуністична спілка молоді
Звання  Маршал Радянського Союзу
Командування  СРСР Головнокомандувач Ракетними військами стратегічного призначення СРСР, Командувач військами Московського, Ленінградського, Далекосхідного військових округів, Командувач 21-ю та 5-ю арміями
Війни / битви Громадянська війна в Росії,
Друга Світова війна
Радянсько-японська війна
Інше Сталинградский рубеж. — М.: Воениздат, 1979. — 380 с.
Нагороди
Медаль «За оборону Одеси»
Медаль «За оборону Севастополя»
Медаль «За оборону Сталінграда»
Медаль «За взяття Кенігсберга»
Командор ордена Почесного легіону
Почесна зброя із золотим зображенням Державного герба СРСР (1968)
 Крилов Микола Іванович у Вікісховищі

Біографія

Народився в родині сільських учителів. З 1918 року — в комсомолі, був секретарем повітової комсомольського осередку і бійцем добровольчого партійно-комсомольського червоногвардійського загону. У роки громадянської війни намагався вступити в Червону армію, на початку 1919 року був зарахований в авіаційний дивізіон Південного фронту, але через кілька днів важко захворів і був залишений у батьків. Тоді ж склав екстерном іспит за шкільний курс і отримав свідоцтво про закінчення школи 2-го ступеня.

У квітні 1919 року став бійцем Червоної армії. Після успішного закінчення в 1920 році Саратовських піхотно-кулеметних курсів в 1920 році був призначений командиром стрілецького взводу, потім стрілецької півроти в складі 28-ї стрілецької дивізії імені Азіна. У лавах 11-ї армії воював на Південному фронті, брав участь в окупації червоними військами Азербайджану, в радянсько-грузинській війні 1921 року. У 1921 році переведений на Далекий Схід і призначений командиром стрілецького батальйону в 3-м Верхньоудінському полку 1-ї Тихоокеанської дивізії Народно-революційної армії Далекосхідної республіки. Брав участь у штурмі Спаська, захопленні Нікольська-Усурійського та Владивостока в 1922 році.

Після закінчення громадянської війни Крилов залишився служити в Червоній армії на Далекому Сході. З 1922 року — командир 3-го батальйону 1-ї Забайкальської (1-ї Тихоокеанської) дивізії Далекосхідного фронту, з 1923 по червень 1927 року — помічник начальника штабу полку 1-ї Тихоокеанської дивізії, потім в оперативному відділенні штабу дивізії.

Член ВКП(б) з 1927 року.

У 1927—1928 роках навчався на вищих курсах удосконалення командного складу РСЧА «Постріл».

У 1929—1931 роках — начальник штабу стрілецького полку 1-ї Тихоокеанської дивізії. З 1931 по листопад 1936 року — на командних і штабних посадах: командир батальйону Благовіщенського укріпрайону, начальник штабу 1-ї моторизованої протитанкової артилерійської бригади, начальник штабу стрілецького полку 1-ї Тихоокеанської дивізії, командир стрілецького полку, потім в оперативному відділі штабу 1-ї Тихоокеанської дивізії і в укріпленому районі на Далекому Сході. У 1936—1938 роках — начальник штабу Благовіщенського укріпрайону. Учасник боїв на озері Хасан.

У 1938—1939 роках — командир окремої бригади Особливої Червонопрапорної Далекосхідної армії.

У 1939—1940 роках — начальник відділу ОСОАВІАХІМу в Ставрополі.

З літа 1940 по липень 1941 року — начальник штабу Дунайського укріпленого району на південній ділянці радянсько-румунського кордону в Одеському військовому окрузі.

У липні — серпні 1941 року — начальник оперативного відділу Приморської армії; з серпня 1941 по вересень 1942 року — начальник штабу Приморської армії в Криму, начальник штабу Севастопольського оборонного району. Учасник оборони Одеси і Севастополя. Був важко поранений 8 січня 1942 року. З вересня 1942 по березень 1943 року — начальник штабу 62-ї армії. Учасник оборони Сталінграда. З квітня по травень 1943 року — начальник штабу 8-ї гвардійської армії. Брав участь у прориві блокади Ленінграда на Синявському напрямку.

З травня по липень 1943 року — командувач 3-ї резервної армії, з липня по жовтень 1943 року — командувач 21-ї армії. Командував військами в районі Єльні і Дорогобуж, здійснював прорив сильно укріпленої оборони противника в Смоленській наступальної операції, форсував річки Десна і Сож. З жовтня 1943 по жовтень 1944 року і з грудня 1944 по вересень 1945 року — командувач 5-ї армії. У жовтні — грудні 1944 року перебував на лікуванні в госпіталі.

За роки війни воював на Південному, Північно-Кавказькому, Сталінградському, Донському, Південно-Західному, Західному, 3-му Білоруському і 1-му Далекосхідному фронтах. Брав участь у бойових діях у Білорусії, Литві, Східній Прусії та Маньчжурії.

Указом Президії Верховної Ради СРСР від 19 квітня 1945 року за особисту мужність і вміле керівництво військами армії в період Білоруської наступальної операції, генерал-полковнику Крилову Миколі Івановичу присвоєно звання Героя Радянського Союзу з врученням ордена Леніна і медалі «Золота Зірка» (№ 7111).

Указом Президії Верховної Ради СРСР від 8 вересня 1945 року за розгром великого угруповання японських військ на території Маньчжурії та проявлені при цьому особисту відвагу і мужність, генерал-полковник Крилов Микола Іванович удостоєний другої медалі «Золота Зірка» (№ 4309).

У ​​вересні — листопаді 1945 командував 15-ю армією. З листопада 1945 по січень 1947 року — заступник командувача Приморського військового округу, з січня 1947 по квітень 1953 року — командувач військ Далекосхідного військового округу.

У квітні — вересні 1953 року — командувач армії, з вересня 1953 по січень 1956 року — 1-й заступник командувача Далекосхідного військового округу.

З січня 1956 по листопад 1957 року — командувач військ Уральського військового округу.

З листопада 1957 по 26 жовтня 1960 року — командувач військ Ленінградського військового округу.

З жовтня 1960 по березень 1963 року — командувач військ Московського військового округу.

З 5 березня 1963 по 9 лютого 1972 року — головнокомандувач Ракетних військ стратегічного призначення (РВСП) — заступник міністра оборони СРСР.

Військові звання

Нагороди

Джерела та література

Література

  • Абрамов А. С. У Кремлёвской стены. — Изд. 7-е, доп. — М.: Политиздат, 1987.
  • Герои Советского Союза. Краткий биографический словарь. Том 1. — М.: Воениз., 1987
  • Румянцев. Н. М. Люди легендарного подвига. — Саратов, 1968

Посилання

This article is issued from Wikipedia. The text is licensed under Creative Commons - Attribution - Sharealike. Additional terms may apply for the media files.