Кричунове

Знаходиться на березі північної притоки річки Кодима з дивною назвою Бульбока (Кричунка). На південь від села розташоване урочище Кричуновий Яр.

Дата заснування — перша половина 18 ст. Православний храм було відкрито в 1794 році, названо на честь Св. Михаїла. У 1804 році церква згоріла. У 1833—1834 рр. збудована нова кам'яна будівля церкви. На той час село відносилось до Балтського повіту Херсонської губернії. Існує легенда, що село заснував біглий каторжник Кричун.

Жителі села займалися обробідком землі та вирощуванням худоби. Землі в цих місцях родючі, тож селяни не голодували, так вони жили до приходу червоної чуми, спочатку совіти оголосили про НЕП, а потім коли селяни прикупили сільськогосподарський реманент, почали насильницьку колективізацію, тих хто не хотів йти в колгосп чекала виселка до Сибіру. За свідченнями нині покійної Ольги Денисівни Рябощук (Кушнір) 1927 р. н. така доля спіткала її діда, а батько Денис Кушнір, злякавшись, що маленькі доньки загинуть в Сибіру, змушений був йти до колгоспу, він віддав все: пару коней, корову, воза, плуга, борони, сівалку, все що йому дісталось важкою працею. А потім прийшов 1932 рік, у селян відбирали все, що було їстівне і на що можна було виміняти харчі, комнезамівці (сільські нероби і п'яниці ходили по хатам з щупами обнишпоруючи все в пошуках припасів. Люди вмирали цілими сім'ями, були не поодинокі випадки канібалізму, доходило до того, що одурілі від голоду батьки поїдали власних дітей. Люди під страхом смерті, обминаючи пости комнезамівців, несли в Саврань все цінне, щоб обміняти в жидів на харчі, бо вони не голодували. До літа 1933 року залишилось менше половини жителів. Так совіти привчили людей до колгоспу, у якому вони працювали за патички (трудодні) і за баланду. А хто говорив, щось займе, зникав в невідомому напрямку.

Під час організованого радянською владою Голодомору 1932—1933 років померло щонайменше 84 жителі села[1].

У 1941 році село попало під румунську окупацію. Румуни людей не стріляли, але за найменший непослух били нагайками. Не далеко від села в Савранському лісі отаборився, так званий партизанський загін «Бурєвєснік», а насправді зграя червоних злодіїв, які не зачіпали румунів, а румуни закривали очі на їхні грабунки селян. Що дивного, то під час війни в селі не було голоду. Багато кричинян полягло на фронтах другої світової, А коли повернулись додому, то вдячна «родіна-мать» в 1947 році знову зробила штучний голод, як подяку за героїзм народу.

17 жовтня 1964 року с. Олександрівка[2] об'єднане та/або включене в смугу села Кричунове.[3][4][5]

За радянських часів в селі був колгосп імені Свердлова, що вирощував на 2 молочно-товарних фермах до 2 тисяч голів великої рогатої худоби. Була також свиноферма і вівцеферма. Також працювали тракторні бригади, ремонтна майстерня з набором верстатів. До 90-х років двнадцятого століття працював млин.

В наш час в селі є школа, церква, медичний пункт. Селяни виживають за рахунок одноосібного обробітку, або здачі в оренду власних земельних паїв, вирощують худобу. Завдяки старанням нашої влади село вимирає.

Згідно з переписом УРСР 1989 року чисельність наявного населення села становила 720 осіб, з яких 322 чоловіки та 398 жінок.[6]

За переписом населення України 2001 року в селі мешкали 594 особи.[7]