Крос-культурні дослідження

Головне завдання крос-культурного дослідження:

• перевірка універсальності наявних соціальних і психологічних теорій за допомогою порівняльного дослідження; відкриття нових феноменів, що існують у досліджуваних культурах, але відсут­ні у культурі ініціаторів досліджень;
• формулювання універсальних зако­нів поведінки людей і соціальних груп, які б описували явища, спільні для усіх представників людсь­кого роду, не зважаючи на специфіку їхнього прояву в різних культурах.

Як дослідницький метод крос-культурне дослідження застосовували вже у ран­ній етнографії та антропології, як окремий тип дослідження вони утвердилися у межах психології. Зародження сучасної крос-куль­турної соціології пов'язують із виходом праці англійського етнографа та антрополога Е. Тейлора «On a method of investigating the deve­lopment of institution: applied to laws of marriage and descent» («Про методи дослідження розвитку інститутів: щодо законів шлюбу та походження», 1889), у якій розкрито основи крос-культурного дослідження з використанням статистичного апарату.

Нині крос-культурна психологія є визнаним напрямом психологічного дослідження. Асоціація крос-культурної психології, засновану у 1972 р., об'єднує бл. 800 членів з понад 60-ти країн світу.

У соціології інституалізація офіційних структур, пов'яза­них з крос-культурними дослідженнями, відбувається повільніше, ніж у психології (варто відзначити лише Комітет порів­няльної соціології Міжнародної соціологічної асоц.), натомість суттєві здобут­ки має традиція проведення та­ких досліджень. Відомі приклади — Вивчення взаємозв'язку соціальних структур та особистості М. Кона (1964—1996), Всесвітнє ви­вчення цінностей Р. Інґлхарта (розпочато 1981 р.), Європейське соціологічне до­­слідження (розпочато у 2002 р.).

Участь у цих дослідженнях взяли колективи науковців з:

• Інституту соціології НАНУ (під кер-вом Є. Головахи й А. Горбачика),
• Центру «Соціологічний моніторинг» (під керівництвом О. Балакіревої; обидва — Київ),
• Київського міжнародного інституту соціології (під керівництвом В. Паніотто та В. Хмелька).

З по­­гляду методології крос-культурних досліджень інкорпорують кількісні та якісні способи наукового пошуку (обидві традиції мають тривалу історію вза­ємодії). Кількісна складова базується на психологічному тестуванні та репрезентативному опитуванні, якіс­на — на класичній польовій роботі в етнографії та сучасних розробках (кейс-стаді, нарратив. підхід, «об­­ґрунтована теорія» тощо).

Сучасні науковці з метою розширення дослідницьких завдань, по­глиб­лення розуміння проблеми дослідження та покращення доказо­вої бази намагаються по можливості спільно застосовувати обидва підходи.

• Cross-National Research Methods in the Social Sciences. London; New York, 1996;
• Головаха Є., Горбачик А., Паніна Н. Україна та Європа: результати міжнародного порівняльного соціологічного дослідження. К., 2006;
• Берри Д., Пур­тин­га А., Сигалл М., Дасен П. Кросс-культурная психология. Ис­­сле­дова­ние и применение / Пер. с англ. Х., 2007;
• I. Olatundun. What Is Cross-Cul­tural Research // International J. Psycho­logical Studies. 2009. № 2.
• Енциклопедія сучасної України. — Київ, 2014. — 711 с. — Т.15.

• Рівні порівняльного дослідження // Літературознавча енциклопедія : у 2 т. / авт.-уклад. Ю. І. Ковалів. — Київ : ВЦ «Академія», 2007. — М — Я. — С. 331.