Культурна антропологія

Культу́рна антрополо́гія — наука про культуру як сукупність матеріальних об'єктів, ідей, цінностей, уявлень і моделей поведінки у всіх формах її прояву і на всіх історичних етапах розвитку[1]. В спрощеному розумінні культурна антропологія займається вивченням поведінки людини та результатів її діяльності[2]. Як самостійна дисципліна сформувалася наприкінці XIX століття-початку XX століття в основному в США[3]. Основні представники: Франц Боас, Бенедикт Рут, Маргарет Мід, Броніслав Малиновський, Джеймс Фрейзер, Альфред Редкліф-Браун, Едвард Тайлор, Марсель Мосс, Люсьєн Леві-Брюль та Клод Леві-Стросс[4].

Антропологія
Едвард Барнетт Тайлор
Категорія • Портал

Зв'язок з етнологією

Не вирішеним залишається питання про зв'язок культурної антропології з етнологією. Існує чотири варіанти відповіді на питання про зв'язок цих дисциплін, причому у кожного з варіантів є свої прихильники[4].

Так ряд дослідників вважають, що етнологія та культурна антропологія поняття синонімічні. Інші ж вважають, що поняття культурна антропологія є ширшим за поняття етнологія і містить у собі останнє. На їхню думку, культурна антропологія виступає як узагальнене знання про основні інститути людської культури, в той час як етнологія є порівняльний аналіз культур[1]. Треті наполягають на тому, що етнологія за своїм предметним полем значно ширша культурної антропології, яка на їхню думку, не виходить за рамки науки про біологічної та фізичної природі людини[5]. Четвертий варіант зводиться до того, що хоча обидва поняття і пов'язані, вони мають принципово різні предмети: предмет культурної антропології — аспекти культури людства, етнології — вивчення окремих етносів і теоретичний аналіз етнічних спільнот як таких[6].

У вітчизняній науці поширенішим є третій підхід, у той час як в західній — перші два[4]. У США та Великій Британії термін «етнологія» як визначення наукової дисципліни майже не використовується. У США поширеніше поняття «культурна антропологія»[3], у Великій Британії — «соціальна антропологія».[4]

Історія

Якщо взяти до уваги гіпотезу про синонімічність культурної антропології та етнології, часом її появи як науки слід вважати час появи етнології, тобто 1830-ті — початок 1840-х років. Термін «антропологія» на Заході закріплюється з початку 1870-х, а вже в 1879 році починається викладання антропології в Рочестерському університеті в США та в 1884 році в Оксфорді[1]. Існує кілька основних підходів, що пояснюють різноманіття духовної та матеріальної культури у різних народів світу, в різні історичні епохи[7].

Проблемам культурної антропології приділялася увага ще в епоху античності. Демокрітом і Титом Лукрецієм Каром були сформовані перші концепції Антропосоціогенезу. Ідея про природно-географічну зумовленість соціально-психологічних і політичних явищ була запропонована Гіппократом. Публій Корнелій Тацит був, ймовірно, першим етнографом. Він протиставив цивілізованість дикості, вказуючи на властиве цивілізації падіння моралі[1].

У XVI—XVIII століттях у зв'язку зі збільшенням знань про світ в Європі після Великих географічних відкриттів інтерес до антропології значно посилився. З іменами П'єтро Мартира, Мішеля де Монтеня, Жана-Жака Руссо та Дені Дідро пов'язана концепція «щасливого дикуна», яка отримала широку популярність через ідеалізацію суспільного ладу «примітивних» народів[1].

У XIX столітті напрямками громадської думки, що зробили найбільший вплив на формування антропології, були ідеї історичного прогресу Фергюсона, Кондорсе та Тюрго, роботи видатного німецького історика культури Гердера, а також ідеї «міфологічної школи»[1].

У XIX столітті з'явився лінійний еволюціонізм, який розглядає культуру людства як перехід від простих форм до складніших. Основним об'єктом дослідження еволюціоністів (Джеймс Фрезер, Люсьєн Леві-Брюль) були «примітивні» суспільства — корінне населення, яке проживає на території колоній в Африці, Південній Америці, Південно-Східної Азії. Поява цього підходу була пов'язана з накопиченням етнографічного матеріалу і поширенням принципу історизму.

Наступний підхід, який зберігає наукову цінність у сучасній антропології — функціональний — з'явився на початку XX століття. Його поява була пов'язана зі швидким накопиченням етнографічних знань і застосуванням Броніславом Малиновським польового методу в роботі етнографа. Культура «примітивних» народів при наближеному розгляді виявилася надзвичайно складною та різноманітною. Функціоналісти (Броніслав Малиновський, Альфред Радкліфф-Браун) розглядали культуру як сукупність норм, цінностей, ритуалів, звичаїв, взаємопов'язаних між собою функціональними зв'язками.

Див. також

Примітки
  1. Терешкович П.В. Антропология культурная // Новейший философский словарь : Энциклопедия. — Минск : В.М. Скакун, 1998. — С. 896. — ISBN 985-6235-17-0.
  2. Антропология. Онлайн Энциклопедия «Кругосвет». 2001-2009. Процитовано 31 липня 2009.
  3. Солонин Ю., Соколов Е. Введение в культурологию: Курс лекций / Под ред. Ю. Н. Солонина, Е. Г. Соколова. — СПб., 2003.
  4. Кравченко А. И. Социальная антропология // Энциклопедия Фонда знаний «Ломоносов».
  5. Садохин А. П. {{{Заголовок}}}.
  6. Сурова Е. Э. Культурная антропология // Введение в культурологию : Курс лекций. — СПб., 2003. — С. 131.
  7. Лич Э. Культура и коммуникация: логика взаимосвязи символов. К использованию структурного анализа в антропологии. / Пер. с англ. — М.: Восточная литература. РАН, 2001. — 142 с.

Література

Посилання
This article is issued from Wikipedia. The text is licensed under Creative Commons - Attribution - Sharealike. Additional terms may apply for the media files.