Крупський Боніфацій Урбанович

Народився в маєтку в Ігнатово[1] Мінської губернії, у шляхетній родині герба «Корчак»[2]. Син Урбана Крупського та Катерини Антоневич. Закінчив гімназію у Слуцьку та факультет природничих наук Петербурзького університету[1]. Закінчивши навчання в Петербурзі, він допоміг батькові керувати господарствами в Бобруйському повіті. У 1861 р. він оселився в маєтку в Новосьолки Ігуменського повіту, купленому його батьком від родини Ратинських. Він одружився зі Стефанією Свіда (1850—1896)[1].

Він створив у своєму маєтку народну школу. У 1861 р. призначений посередником у селянських справах після відміни кріпосного права. Був відомий справедливими судами та вирішенням справ на користь селян. Активно діяв у литовському сільськогосподарському товаристві в Мінську (пол. Wileńskie Towarzystwo Rolnicze), був одним із авторів статуту цього товариства[3].

Він вважав, що спалах Січневого повстання призведе до колосальних жертв. Але незважаючи на це, діяв у повстанській організації. І в 1863 році його призначили стати повстанським комісаром Ігуменського повіту[1]. Внаслідок доносу агента російської жандармерії[4] московського православного попа[1] зі звинуваченням його в «небажаному впливі на людей» для російської влади, Боніфацій переїхав з Новосьолки до Ігумену. Там його заарештували та ув'язнили в Мінську. Він був засуджений за повстанську діяльність з конфіскацією маєтку Новосьольки та йому присудили вісім років каторжної ​​праці в Іркутській губернії. Дружина Стефанія добровільно пішла за чоловіком на заслання, залишивши двох дітей. Він відбував покарання у складних умовах на поселенні Усолє-Сибірському, де народилося ще дві доньки. Через п'ять років Боніфація Крупського перевели до Тобольська, а потім до Царева Астраханської губернії. У 1874 р. він отримав дозвіл на поселення у Варшаві. Після відновлення своїх громадянських прав він оселився в Метявичах — колишньому маєтку батька, придбаного у 1856 р. у Корсаків. Там він і помер 12 січня 1903 року.