Крушельницька Марія Степанівна
Марі́я Степа́нівна Крушельни́цька (дівоче прізвище — Слобода; псевдоніми і криптоніми — Слободівна, Марія Слободівна, Марія Степанівна, Слобода-Крушельницька Марія, М. С., М.; 8 грудня 1876 с. Ульгівка, Рава-Руський повіт, нині Польща — 28 серпня 1935, Харків) — українська акторка, письменниця, громадська діячка.
| Крушельницька Марія Степанівна | |
|---|---|
 Марія Слобода-Крушельницька (1904) | |
| Народилася |
8 грудня 1876 с. Ульгівка, Рава-Руський повіт, Королівство Галичини та Володимирії, Австро-Угорська імперія (тепер Польща) |
| Померла |
28 серпня 1935 (58 років) Харків |
| Національність | українка |
| Діяльність | акторка, письменниця, громадська діячка |
| Конфесія | греко-католичка |
Дружина Антона Крушельницького, мати Володимири, Івана, Богдана, Тараса та Остапа Крушельницьких, бабуся Лариси та Марії Крушельницьких. Майже вся родина Марії Крушельницької була знищена НКВДистами.
Життєпис і діяльність
Народилась в сім'ї поштового службовця, згодом музиканта в театрі товариства «Руська бесіда» Степана Слободи; мала трьох братів і сестру.
Навчалася в українській гімназії в м. Львові.
Від 1893 грала в українському театрі т-ва «Руська бесіда». Виконувала головні ролі в п'єсах І.Карпенка-Карого, М.Старицького, І.Франка, Ю.Крашевського, Г.Зудермана, Л.Толстого. З театром об'їздила всю Галичину, гастролювала в Польщі.
У 1899 році (як указано в неопублікованому рукописі) написала п'єсу на 3 дії «Мачуха».
1901 — одружившись із громадським діячем і журналістом Антоном Крушельницьким, невдовзі покинула сцену.
1901 — в друкарні т-ва «Руська бесіда» побачив світ цикл її оповідань («І хто ж вона була?», «Прощання», «Хвилі туги», «Поезія молодих її літ», «Штука»), об'єднаних у збірку під назвою «І хто ж вона була?» (Чернівці, 1901).
Друкувалася в газетах «Буковина» та «Діло», альманахах, журналах «Літературно-науковий вістник», «Нові шляхи», «Нова хата».
Брала участь у виданні читанок, організації театральних гуртків та культурно-освітніх закладів.
Багато часу віддавала сім'ї, вихованню дітей, допомагала чоловікові в редагуванні «Нових шляхів» і «Критики».
Пропагувала ідеї емансипації жінок, зокрема в альманасі «Жіноча доля» (Коломия, 1928) опублікувала статтю «Нова жінка», в якій виклала свої думки про новий тип жінки-українки.
У травні 1934 р. переїхала з чоловіком і родиною до Харкова (УСРР), де на той час уже жили її донька й один із синів — Іван. Продовжувала писати, виступала в періодичній пресі на педагогічні теми.
Після арешту членів її родини і страти в грудні цього ж року її синів Івана й Тараса тяжко захворіла. Померла в одній із лікарень Харкова від хвороби серця.
Джерела та література
- Герасимова Г. Крушельницька Марія Степанівна // Енциклопедія історії України : у 10 т. / редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. ; Інститут історії України НАН України. — К. : Наукова думка, 2009. — Т. 5 : Кон — Кю. — С. 423. — 560 с. : іл. — ISBN 978-966-00-0855-4.
- Крушельницька Л. Крушельницька Марія Степанівна // Енциклопедія сучасної України : у 30 т. / ред. кол. : І. М. Дзюба [та ін.] ; НАН України, НТШ. — К. : [б. в.], 2014. — Т. 15 : Кот — Куз. — 711 с. — ISBN 978-966-02-7305-4.
- Крушельницька Л. Рубали ліс. — Львів, 2001.