Кріс Крістоферсон

Закінчив каліфорнійський Pomona College та подався до Великої Британії, де в Оксфордському університеті вивчав англійську літературу. Там же в 1958 він розпочав вокальну кар'єру під псевдонімом Кріс Карсон (англ. Kris Carson) і ненадовго пов'язав свою долю з імпресаріо Леррі Парнсом. Починаючи з 1960 під час служби в армії США на американських базах у Німеччині співав та грав на гітарі, виконуючи різні рок-н-рольні хіти.

1965 року Кріс залишив армію у чині капітана, відмовившись від запропонованої посади викладача англійської літератури у Військовій Академії, і присвятив себе написанню пісень у стилі кантрі. Працював прибиральником у нешвильських студіях концерну «CBS», поки Джері Лі Льюїс не зацікавився його піснями і не записав твір Кріса «Once More With Feeling». Незабаром головним виконавцем пісень Крістоферсона став Джонні Кеш, який 1969 року вмовив також Роджера Міллера, щоб той записав пісню «Me & Bobby McGee», яку разом з Крістоферсоном написав Фред Фостер. Ця лірична, блюзова пісня стала великим кантрі-хітом, а у мелодраматичному виконанні Дженіс Джоплін та Grateful Dead — рок-стандартом. Подібним класичним твором ранньої творчості Крістоферсона був «Sunday Morning Coming Down»: у 1970 пісня у виконанні Джонні Кеша стала кантрі-хітом номер один, а Крістоферсону принесла нагороду «Country Music Association» як найкращому автору. Того ж року Кріс виступив на фестивалі на «Isle Of Wight». Тим часом на топ-аркуші з його піснею «Help Me Make It Through The Night» потрапила Семмі Сміт, а пізніше у виконанні Гледіс Найт твір захопив як прихильників стилю поп, так і ритм-енд-блюзу. Найт також була одним з багатьох виконавців балади «For The Good Times» — великого кантрі-хіта, який вперше заспівав Рей Прайс. 1979 року ще одна композиція Крістоферсона — «One Day At A Time» — у виконанні Лені Мартелл очолила британський чарт.

1973 року Крістоферсон одружився з Рітою Кулідж (з якою записав три альбоми), однак через шість років розлучився. У кіно Кріс дебютував 1971 року в фільмах «Last Movie» (реж. Денніс Гоппер) та «Cisco Pike» (реж. Білл Нортон), а 1973 року знявся разом з Бобом Діланом у відомій стрічці Сема Пекінпа «Pat Garrett & Billy The Kid». Однак справжній успіх, як до кіноактора, до Кріса прийшов після того, як він зіграв разом з Барбарою Стрейзанд у рімейку «A Star Is Born» (1976, реж. Френк Пірсон). Наступні роки він зосередився на кар'єрі кіноактора, знявшись у фільмах «Semi-Tough» (1977, реж. Майкл Рітчі), «Convoy» (1977, реж. Сем Пекінпа), «Heaven's Gate» (1981, реж. Майкл Чіміно) та «Rollover» (1981, реж. Алан Пакула).

1982 року Крістоферсон повернувся до улюбленої музики кантрі, записавши альбом «The Winning Hand», до якого ввійшли пісні, виконані у дуеті з Брендою Лі, Доллі Партон та Віллі Нельсоном. 1985 року на музичному ринку з'явився альбом «Highwaymen» — за однойменною назвою творчої команди, що була утворена ще 1980 року і яка складалась з Кріса Крістоферсона, Джонні Кеша, Вейлона Дженніндса та Віллі Нельсона. Альбом злетів на вершину кантрі-чарту, а музиканти вирушили у концертне турне.

Крістоферсон і знаний тим, що брав участь у радикальних заходах (виступивши, наприклад, у телевізійній драмі «Amerika», що розповідала про ядерну катастрофу), а 1990 року записав альбом «Third World Warrior», який містив дуже багато гострих політичних коментарів. Того ж року з'явився наступний альбом формації Highwaymen під назвою «Highwaymen II». 1992 року Кріс Крістоферсон взяв участь у святковому концерті на честь тридцятирічного ювілею артистичної діяльності Боба Ділана, де Крістоферсон виступив у ролі конферансьє та виконавця. Незабаром, 1994 року, співак разом з Highwaymen вирушив у гастрольне турне, а наступного року з'явився ще один альбом цієї формації «The Road Goes On Forever». Того ж року Кріс записав на техаській фірмі «Justice» свій черговий лонгплей «A Moment Of Forever», який дуже тепло був прийнятий музичними критиками.

Крім згаданих фільмів Крістоферсон також знявся у стрічках «Songwriter» (1984, реж. Алан Рудольф), «Flashpoint» (1984, реж. Вілльям Таннен), «Trouble In Mind» (1985, реж. Алан Рудольф), «The Last Days Of Frank & Jesse James» (1986, реж. Вілльям Грейм) та «Welcome Home» (1989, реж. Френклін Шаффнер).