Кузнєцови (родина)

Кузнєцов Матвій Сидорович (1911 рік)

Реклама Товариства Кузнєцова М. С. (1917 рік)

Засновником роду майбутніх «порцелянових королів» був Яків Васильович Кузнєцов (1761—1816/23) який походив з кріпацької родини старообрядців попівців.

У 1810 році викупив себе у поміщика і почав власну справу, відкрив невеликий завод по виробництву порцелянових виробів. Яків Васильович залучив до справи своїх двох синів: Терентія та Онисима.

У 1832 році Терентій Якович Кузнєцов відкриває завод у Дульово Володимирської губернії, в майбутньому Дульовський порцеляновий завод.

У 1840—1850 роках Терентій Якович купує завод, який раніше належав Сафронову, в селі Коротково. Приблизно в цей час Сидір Кузнєцов будує поблизу Риги, Ліфляндської губернії, новий завод. У 1853 році відбувся поділ майна між спадкоємцями Терентія і Онисима Яковичів: сини Терентія Яковича, Сидір і Омелян взяли заводи в Дульово і Ризі[1]. Справи у синів Онисима Яковича, Миколи і Адріана, розвивалися не так успішно, як у Терентійовичів, особливо у Сидора (1806-1864), який зумів розвинути справу своїх батька і діда.

У 1846 році у родині Сидора Терентійовича народжується син Матвій. Матвій Сидорович був єдиним сином у родині. Після смерті батька у 1864 році Матвій Сидорович став керувати батьківськими справами, але під опікою трьох зятів (чоловіків його двох старших сестер і однієї молодшої сестри) — М. В. Анісімова, А. Я. Щепетильникова і С. В. Балашова — до свого повноліття. З 1867 року Матвій Сидорович став повновладним власником батьківського спадку.

У 1867 році Матвій Сидорович засновує фаянсову фабрику в селі Байрак Харківської губернії.

У 1870 році М. С. Кузнєцов придбав порцеляновий завод Ауербаха (пізніше Тверська фабрика чи Конаковський фаянсовий завод).

У 1886 році фаянсову фабрику в с. Байрак (Харківська губернія) було перенесено з села Байрак до села Буди. У 1887 році почала роботу «Ново-Харківська фабрика М. С. Кузнєцова в селі Буди» (пізніше Будянський фаянсовий завод). Вона стала четвертою, яка увійшла до порцелянової імперії Кузнєцових.

У 1891 році М. С. Кузнєцов придбав порцеляновий завод Ф. Я. Гарднера у Вербілках, заснований в 1766 році (сучасний «Фарфор Вербілок»). Це підприємство, засноване у 1766 році, мало довгу історію і коло постійних клієнтів, отож Матвій Сидорович зберіг торгову марку, включивши завод до своєї імперії.

У 1889 році було засноване «Товариство порцелянових і фаянсових виробів М. С. Кузнєцова».

З 1902 року М. С. Кузнєцов — «Постачальник Двору Його Імператорської Величності».

Після Жовтневого заколоту 1917 року) майже всі підприємства Кузнєцових, крім фабрики у Ризі (яка стала столицею нової Латвійської республіки), були націоналізовані. Більшість представників родини до 1921 року оселяються у Латвії. У цей період було створено латвійське «Товариство М. С. Кузнєцова». Представники родини, які зосталися у Радянській Росії, були репресовані та попадають до таборів. Миколу Миколайовича засуджують на 15 років. Георгія Матвійовича та його племінника Миколу Олександровича у 20-х роках було засуджено як латвійських шпигунів та вислано до Тобольська. До Миколи Олександровича приїздить дружина Софія Олександрівна. У 1925 році Миколі Олександровичу з родиною було дозволено виїхати до Латвії.

У 1940 році СРСР окупує Латвію, після цього на родину посипалися нові неприємності. Підприємство в Ризі було націоналізовано, а самі представники родини привернули увагу радянських органів держбезпеки. Георгій Матвійович з Миколою Олександровичем були вислані до табору в Солікамську. Дружина Георгія Матвійовича, Марія Іванівна, 13 років прожила у спецпоселенні у Томській області, де й померла у 1954 році. Родина не мала дітей. У 1943 році Миколі Олександровичу дозволили переїхати до Нарима, куди пізніше переїхала його родина, Софія Олександрівна та діти Марина і Кирило. Тільки на початку 80-х років Софії Олександрівні з донькою Мариною Олександрівною та внуком Вадимом дозволили повернутися до Риги. Її син Кирило Олександрович залишився у мешкати у Москві.

Під час Другої світової війни більшість Кузнєцових виїхали з Латвії на Захід.

• Яків Васильович (1) (1761—1816/23) — засновник роду. Почав працювати у порцеляновій індустрії. Засновник першого заводу з майбутньої «порцелянової імперії Кузєцових». Мав двох синів Терентія та Онисима.
  • Терентій Якович (2) (1781—1848)
    • Сидір Терентійович (3) (1806-1864)
      • Матвій Сидорович (4) (1846—1911)
        • Клавдія Матвіївна (5) (1867—1936)
        • Микола Матвійович (5) (1868—1938)
          • Микола Миколайович (6) — у 1920 році був засуджений ВЧК на 15 років
        • Сергій Матвійович (5) (1869—1945)
        • Олександр Матвійович (5) (1870—1937)
          • Микола Олександрович (6) (помер 1.12.1943) — у 20-х роках репресовано. Вислано до Тобольську як «латвійського шпигуна». У 1925 році виїхав з дружиною до Риги. Пізніше був знову засланий. Одружений з Софією Олександрівною.
            • Марина Олександрівна (7)
            • Кирило Олександрович (7)
            • Наталія Тримайлова — донька Софії Олександрівни від першого шлюбу.
        • Костянтин Матвійович (5) (1873—1874)
        • Георгій Матвійович (5) (1875—1941) — репресовано. Родина дітей не мала.
        • Іван Матвійович (5) (1874—1898)
        • Павло Матвійович (5) (1877—1902)
        • Михайло Матвійович (5) (1880—1938)
        • Ганна Матвіївна (5) (1882—1964)
    • Омелян Терентійович (3)
  • Онисим Якович (2) (1786—1850)
    • Микола Онисимович (3)
    • Адріан Онисимович (3)

• Будянський фаянсовий завод
• Дульовський порцеляновий завод

• Цуренко И.Г., Насонова И.С., Насонов С.М. Русский фаянс и фарфор. Империя Кузнецовых и Конаково. — М. : Среди коллекционеров, 2010. — 510 с. — ISBN 978-5-904969-05-9.(рос.)
• Цуренко И.Г., Насонова И.С., Насонов С.М. Русский фаянс и фарфор Империи Кузнецовых (частное собрание). Из прошлого в будущее (Книга вторая). — М. : Среди коллекционеров, 2015. — 516 с. — ISBN 978-5-904969-15-8.(рос.)
• Галкина Е., Мусина Р. Кузнецовы. Династия и семейное дело. — М. : Галерея «Времена года», 2005. — 402 с. — ISBN 5-9900537-1-1.(рос.)
• Пухляк О. Матвей Сидорович Кузнецов. Сайт Русского культурного наследия Латвии. (рос.)