Дульовський порцеляновий завод

Землі в тутешніх селах були бідні і сільські мешканці дано займалися ремеслами. Вдалим збігом обставин і скористався Т. Кузнєцов. Для нового виробництва тут були дрова (багато лісів) і дешева робоча сила.

Завод будували з урахуванням нових (на початок 19 ст.) технологій (розподіл етапів виробництва, побудова житла для працівників, використання торфу як нового палива тощо).

На успіх справи працювала і вдала кадрова політика. Відсутність добрих художників спонукала Кузнєцова до придбання сусідньої фаянсової мануфактури, де працювали фахові майстри розпису. Їх і перевели на працю в Дульово, що значно покращило товарну вартість виробів. Аби вийти на інші ринки збуту, обрали місто Ригу за наявність порту і зв'язки з старообрядцями, що мешкали в Прибалтиці. В самій Ризі запрацював ще один порцеляновий заклад Кузнєцова, а сина пристроїли на навчання в Ризьке комерційне училище.

Якість і яскраві фарби порцеляни Кузнєцова отримали попит і славу. До того ж власники подбали про розширення асортименту - виробляли як коштовну порцеляну, так і фаянс (каміни, умивальні дошки, сантехніка). З появою електрики кузнєцовські заводи першими в Російській імперії в 19 ст. виробляли фаянсові ізолятори.

У 1882 р. в Москві пройшла Всеросійська художньо-промислова виставка. Тодішній власник Дульовського заводу побудував на власні кошти павільйон для своєї продукції. Він же подарував чайний сервіз дружині царя, який сподобався. Прийшли перші офіційні нагороди, що стало ознакою офіційного визнання власника і його бізнесу.

Кузнєцов давав замови на ескізи відомим художникам, переманював на своє виробництво художників навіть з Імператорського порцелянового заводу в Петербурзі. Ескіз для декоративного блюда «Садко» для Кузнєцова зробив Михайло Врубель.

Фінансовим успіхом слід визнати і придбання у власність порцелянового заводу Гарднера в місті Вербілки у 1892 . Завод спеціалізувався на виробництві коштовних порцелянових виробів для багатих верств населення. І власник (Матвій Кузнєцов) не пошкодував 238.000 рублів, аби володіти прибутковим виробництвом. Він став найкращим виробником порцеляни в імперії і з 1902 року мав звання офіційного постачальника порцеляни для імператорського двору. Приблизно у 1896 р. прибуток власника досяг 7.000.000 рублів на рік.

• Порцеляну Кузнєцова виробляли з каоліну, що вивозили з покладів біля міста Глухів.
• Фаянсова мануфактура в селі Буди (нині Харківська область) теж належала Кузнєцову (Будянський фаянсовий завод). Зацікавленість у виробництві була такою міцною, що власник оснастив завод двома паровими машинами, а як паливо використовував кам'яне вугілля, поклади якого тільки почали розробляти в Україні. Наприкінці 19 століття завод в Будах мав власний телефон. За технічним оснащенням завод на початок ХХ століття був найкращим в галузі.
• Мінеральні додатки до виробництва добували в селі Велика Михайлівка в Україні.