Кузякіна Наталія Борисівна

Ната́лія Бори́сівна Кузя́кіна (5 вересня 1928, Київ 22 травня 1994, Санкт-Петербург) — український театрознавець і літературознавець. Доктор мистецтвознавства (1971). Професор (1972). Досліджувала творчість Любомира Дмитерка, Леся Курбаса, Миколи Куліша, Олександра Довженка.

Кузякіна Наталія Борисівна
Народилася 5 вересня 1928(1928-09-05)
Київ, Українська СРР, СРСР
Померла 22 травня 1994(1994-05-22) (65 років)
Санкт-Петербург, Росія
Діяльність літературознавиця
Alma mater Філологічний факультет Київського національного університету імені Тараса Шевченка (1948)
Науковий ступінь доктор мистецтвознавства
Заклад Одеський національний університет імені І. І. Мечникова, Інститут мистецтвознавства, фольклористики та етнології імені М. Т. Рильського НАН України, Київський національний університет театру, кіно і телебачення імені Івана Карпенка-Карого і Російський державний інститут сценічних мистецтв

Член Національної спілки письменників України (1956).

Біографія

Народилася 1928 р. в Києві. Батько Борис Іванович Кузякін був музичним майстром і помер 1943 року. Мати Марія Василівна Кузякіна була хатньою господаркою, померла 1931 року.

1936 почала навчатися в першому класі 83-ї школи Києва, 1941 року закінчила 5-й клас. У роки Великої Вітчизняної війни жила і вчилася в Ташкенті. 1944 року повернулася до Києва і 1945 року закінчила 10-й клас 5-ї вечірньої школи.

1946 року вступила до Київського університету (філологічний факультет, російський відділ, заочне відділення). 1948 року закінчила його екстерном.

1948 року була прийнята до аспірантури Київського державного університету (кафедра української літератури) і 1951 року закінчила її. 1952 року закінчила кандидатську дисертацію «Становлення української радянської драматургії. 1917—1934 рр.».

У 1952—1956 роках працювала завідувачем кафедри літератури Ізмаїльського вчительського, а потім — педагогічного інституту.

1956 р., у зв'язку з переводом літературного факультету до Одеси, почала працювати в Одеському державному університеті на посаді доцента. Звільнилася з цієї посади у вересні 1961 р. за власним бажанням у зв'язку з переїздом до Києва.

У Києві з листопада 1961 р. працювала заступником головного редактора Державного видавництва музичної літератури й образотворчого мистецтва УРСР (відділу театру і кіно).

Працювала в ІМФЕ ім. М. Рильського АН УРСР(19621967), звідки була звільнена за «ідейно помилкову статтю „Народжена революцією“, в якій викривлено висвітлюється шлях розвитку української радянської драматургії», як зазначено у відповідному протоколі.

19621968 — викладала в КДІТМ ім. І. Карпенка-Карого.

19691972 — викладач Київського театрального інституту. Після звільнення змушена була залишити Україну.

З 1972 р. викладала в Ленінградському інституті театру, музики та кінематографії.

Досліджувала українську драматургію і режисуру, творчість І. Кочерги, Лесі Українки, Леся Курбаса, М. Куліша, О. Довженка.

Написала сценарії документальних фільмів «Моя адреса — Соловки» («Київнаукфільм», реж. Л. Анічкін): «Пастка» (1991), «Тягар мовчання», «Не вдарте жінку навіть квіткою», «Навіщо перекладати Вергілія?» (1992) — про останні дні життя Л. Курбаса і М. Куліша на Соловках.

Наприкінці життя мріяла повернутися до Києва, але їй не вдалося це здійснити. Залишився її рукопис, присвячений життю та творчості М. Куліша. У 2010 році, ця монографія (у перекладі українською мовою Сергія Іванюка) вийшла окремою книжкою під назвою «Траєкторії доль», у видавництві «Темпора» спільно з «НаУКМА».

Література

Посилання

This article is issued from Wikipedia. The text is licensed under Creative Commons - Attribution - Sharealike. Additional terms may apply for the media files.