Анічкін Леонід Анатолійович

Леоні́д Анато́лійович А́нічкін (5 червня 1937 — 7 грудня 2009) — радянський і український кінорежисер-документаліст. Заслужений діяч мистецтв України (2008)[1].

Анічкін Леонід Анатолійович
Дата народження 5 червня 1937(1937-06-05)
Місце народження Київ, Українська РСР, СРСР
Дата смерті 7 грудня 2009(2009-12-07) (72 роки)
Місце смерті Київ, Україна
Поховання Байкове кладовище
Громадянство  СРСР
 Україна
Alma mater Київський національний університет театру, кіно і телебачення імені Івана Карпенка-Карого і Вищі курси сценаристів і режисерівd
Професія кінорежисер
Нагороди
IMDb ID 8339656

Біографія

Народився 5 червня 1937 року. Його дід, Михайло Георгійович Анічкін, був відомим архітектором у Києві, батько, Анатолій Моторний (псевдонім), був актором Київського обласного пересувного драматичного театру.

У 1958 році закінчив режисерське відділення Київського державного інституту театрального мистецтва імені І. Карпенка-Карого (майстерня М. Верхацького), у 1963 році — Вищі кінорежисерські курси в Москві. З 1974 року — на студії «Київнаукфільм».

Могила Леоніда Анічкіна

Помер 7 грудня 2009 року. Похований у Києві на Байковому кладовищі.

Творчість

Поставив науково-популярні, історико-біографічні, публіцистичні фільми:

  • 1974 — Ваш хід, ЕСМ
  • 1975 — Вартові погоди, Селекція рослин; Погода та її прогнозування
  • 1976 — Зварювання вибухом; Машинобудування України
  • 1977 — Стрес — зло чи добро?
  • 1978 — Географія України
  • 1979 — Вароатоз бджіл
  • 1980 — Індустріальна технологічя вирощування сої; Альтернатива колеса
  • 1982 — Скільки коштує врожай?
  • 1984 — Як козаки на весіллі гуляли (автор сценарію, анімація)
  • 1985 — Будівництво мостів; Технологія створення бурових свердловин
  • 1986 — Обличчя на полотні
  • 1987 — Промислові дослідження; Місто майстрів; На березі понта Евксінського
  • 1988 — Енергетика, електроніка, кібернетика
  • 1988 — Зачароване колесо життя (художник-аматор Семерня Олесь)
  • 1988 — Прекрасне — явись! (Павло Тичина)
  • 1989 — Жива легенда століть (острів Хортиця)
  • 1990 — Шляхами Захара Беркута (Іван Франко)
  • 1990 — Драй-Хмара. Останні сторінки
  • 1991—1992, Серія «Моя адреса — Соловки» (за сценарієм Н. Кузякіної): «Пастка» (Лесь Курбас), «Тягар мовчання» (Микола Куліш), «Не вдарте жінку навіть квіткою» (жінки — жертви репресій), «Навіщо перекладати Вергілія?» (Микола Зеров)
  • 1992 — Перехрестя одного роду (рід гетьмана Розумовського)
  • 1993 — стрічки в документальному циклі «Невідома Україна. Нариси нашої історії»: «Останній злет. Фільм 49» (Б. Хмельницький) (співавтор сценарію), «Анатема. Фільм 52» (гетьман Іван Мазепа, життя і смерть) (співавтор сценарію), «Пилип Орлик. Пакти конституції. Фільм 58» (автор сценарію)
  • 1994 — Тарас Шевченко. Спадщина
  • 1995 — Тарас Шевченко. Надії
  • 1995 — Легенди Дніпрових круч. Пам'ять серця
  • На телеканалі КГТРК — Академік Богомолець
  • На телеканалі ICTV — телесеріал «Духовні скарби України»
  • 1995 — Шлях до «Заповіту»
  • 1996 — Духовні співи Павла Тичини
  • 1996 — Гіркі усмішки Остапа Вишні (табірна доля письменника)
  • 1996 — Володимир Сосюра. Любіть Україну
  • Цикл мініатюр «Духовна спадщина» (духовна церковна поезія):
  • 1996 — Різдвяна поезія, Різдвяне благовістя, 1997 — Великодня поезія, Марійська поезія
  • На І Національному телеканалі створив культурно-історичну програму «Остання адреса» (автор Юрій Шаповал):
  • 1999 — Перерване мовчання. Слідами Катинського злочину (Україна — Польща)
  • 1999 — Невідомий Грушевський. Повернення. Протистояння. Розправа
  • 1999 — Партійний націоналіст. Склад злочину. Підвищення у небутті
  • 1999 — Сім пострілів в Україну (Симон Петлюра)
  • 2000 — Тетяна Олексенко. Перші кроки (актриса і театр)

Примітки
  1. Указ Президента України № 229/2008 від 17 березня 2008 року. Архів оригіналу за 11 липня 2014. Процитовано 19 серпня 2012.

Джерела
This article is issued from Wikipedia. The text is licensed under Creative Commons - Attribution - Sharealike. Additional terms may apply for the media files.