Купало
Купа́ло, Купа́йло — слов'янський міфологічний персонаж, пов'язаний зі святкуванням літнього сонцестояння — дня Купали (згодом суміщеного з християнським святом Різдва Іоанна Предтечі 24 червня — Іван Купала). В уявленнях слов'ян — бог літнього сонця[1], покровитель шлюбу, кохання, продовження роду; походить від слова «купа» — поєднання статей, вступ у шлюб; купайлицею також називається ритуальне вогнище цього свята, де священну роль виконують вогонь і вода як засоби очищення (пор. також слово купатися).
Купало | |
---|---|
![]() | |
Божество в | слов'янська міфологія |

Дні літнього сонцестояння — купало (купальє), ще з язичницької доби слугували також орієнтирами в часі[2].
Багато що з язичницьких купалій залишається нез'ясованим. Зокрема, немає одностайності і в тлумаченні самого слова «купало». На думку Б. О. Рибакова, зміст назви «купало» походить від «куп» (укупі, купно — тобто, разом). Так само роз'яснюється і друга назва купалій (назва Купальського вогнища) — «собітка» (у лемків, словаків купальські пісні називаються собітовими). Схоже, що собітка походить від одного семантичного кореня з купайлом: собітка (собутка) — соботка — со-битіє, — тобто собитно — знов-таки, разом, укупі, купно[3].
Купайло і Купайлиця за значенням близькі до римського Купідона і грецької Кибели, що є богами шлюбу, пристрасті, любові[4]. На думку археологів, у лісостеповій зоні України Купайло (Собутка) святкувалося вже три тисячі років тому. На честь цього свята у поляків названа священна гора Слєнжа (Собутка)[5]. З Купайлом і Купайлицею тісно пов'язані Лель і Леля (міфологія), Лада (міфологія) і Ладо або Колодій. У греків Купалу відповідає Ерос, у індусів Ґопала, а також Кама, Купайлиця — ґопі Рада. Імена, похідні від Купайло[6]:
- Купава — дівчинка, народжена на це свято; ім'я означає красива, гарна, по-святковому вбрана; а також — жінка з плавною гордою ходою.
- Купавон — чоловіче ім'я, що означає збуджений, пристрасний, нестримний.
Після християнізації Руси-України поступово, разом з язичницькими віруваннями, сакральні тексти майже цілковито були заміщені побутово-ігровою тематикою. Купайло із центрального язичницького дійства, пов'язаного з культом богів Неба і Сонця, до XVII ст. перетворилося на молодіжну розвагу[7].
Згадки у стародавніх писемних джерелах
У Густинському літописі
Густинський Літопис XVII століття розповідає[8]:
Купало бяше бог обилія, якоже у Еллін Церез, єму же безумниї за обиліє благадареніє приношаху в то время, єгда імяша настати жатва. Сему Купалу, бісу єще і донині по нікоїх странах безумниї пам'ять совершають, наченше іюня 23 дня, в навечеріє Рож-ства Іоанна Предтечі, даже до жатви і даліє сицевим образом: с вечера собираються простая чадь обоєго пола, і соплетають собі вінци із ядомого зілля, іли коренія, і, препоясавшеся биліем, возгнетають огнь, інде же поставляють зеленую віть і, ємшеся за руці, около обращаються окрест оного огня, по-юще свої пісні, преплетающе Купалом. Потом чрез оний огнь прескакують, оному бісу жертву себі приносяще.
У Синопсису Київському
У Синопсису Київському XVII століття[9]:
П’ятий ідол — Купало, якого вважають богом плодів земних, і йому спокушені дияволом подяки й жертви на початку жнив приносили. Того ж Купала, бога, чи істинніше, біса й до сьогодні в деяких місцевостях Рóссійських пам’ять тримається, найбільше ж — у надвечір’я Різдва святого Іоанна Хрестителя. Зібравшись увечері, молодь чоловічої, дівочої та жіночої статі плете собі вінки із певного зілля, і одягає на голову, і опоясується ним. Ще ж на тому бісівському ігрищі розкладають вогонь, і навколо нього, взявшись за руки, нечестиво ходять і скачуть, пісні співають, гидкого Купали [ім’я] часто повторюючи, і через вогонь перескакуючи, самих себе тому ж бісу Купалі в жертву приносять. І інших дійств диявольських багато на [тих] мерзенних зібраннях творять, про які й писати недобре. Крім цього святого Іоанна Хрестителя свята, й на свято святих верховних Апостолів Петра і Павла, диявол свої сіті напинає через гойдалки, на яких гойдаючись, випадає [декому], раптом упавши на землю, убитися, і негідно, без покаяння, душу свою втратити. Тому і гойдалок, як сіті диявольської, берегтися належить кожній християнській людині, аби не впасти й не зав’язнути в ній.
У посланні ігумена псковського Елеазара
У посланні ігумена псковського Елеазара монастиря Панфіла московським намісника в Пскові князю Дмитру Володимировичу Ростовському (згідно з Псковським літописом, 1505) говориться про те, що в переддень Різдва Іоанна Предтечі «чаровницы» — чоловіки і жінки по лугах, болотах, лісах, полях шукають нібито якісь смертні трави «на паубу человеком и скотом», «тут же и дивиа корение копают на потворение мужем своим: и сиа вся творят действом дьяволим в день Предтечев с приговоры сотанинскими».
А в саме свято Іоанна Предтечі, що збігається із днем літнього сонцевороту:
…во святую ту нощь мало не весь град возмятется, и в селех возбесятца в бубны, и в сопели, и гудением струнным, и всякими неподобными игры сотонинскими, плесканием и плесанием, женам же и девам и главам киванием, и устнами их неприязнен клич, вся скверные бесовские песни, и хрептом их вихляниа, и ногам их скакание и таптаниа; ту же есть мужем и отроком великое падение, ту же есть на женское и девичье шатание блудное им воззрение, такоже есть и женам мужатым осквернение и девам растлениа. Что же бысть во градех и селех в годину ту — сотона красуется кумирское празднование, радость и веселие сотонинское, в нём же есть ликование… яко в поругание и в бесчестие Рожеству Предтечеву и в посмех и в коризну дни его, не вещущим истины, яко сущии идолослужителие бесовскии праздник сеи празноють…
Сице бо на всяко лето кумиром служебным обычаем сотона призывает и тому, яко жертва приноситца всяка скверна и беззаконие, богомерское приношение; яко день рожества Предотечи великого празнуют, но своим древним обычаем
У повчанні «Про ідолів Володимирових»
У повчанні «Про ідолів Володимирових» — «бог плодов земных».
Примітки
- Купало // Українська Релігієзнавча Енциклопедія
- Назви часових понять // Давньоруська спадщина в лексиці української мови / В. В. Німчук; АН України, Ін-т укр. мови ім. О. О. Потебні. — Київ: Наукова думка, 1992. — С. 59. — 412 с. — ISBN 5-12-000639-6.
- Календарно-обрядова поезія
- Степан Наливайко «Таври, Поляни, Русь… Шлях до розгадки»
- Галина Лозко. «Боги кола Сварожого» // «Сварог» — Київ, 1999
- Галина Лозко. «Боги кола Сварожого» // «Сварог» — Київ, 1999
- Іваницький A. I. Історичний синтаксис фольклору. Проблеми походження, хронологізації та декодування народної музики. — Вінниця: Нова книга, 2009. — С. 302.
- Митрополит Іларіон. «Дохристиянські вірування українського народу»
- Жиленко І. В. Синопсис Київський. Лаврський альманах / Ред. рада: В. М. Колпакова (відп. ред.) та ін. — К. : ВІПОЛ, — Спецвип. 2 : Синопсис Київський / І. В. Жиленко. — 2002. — 194 с.
Посилання
- Голобуцький П. В., Карадобрій Т. А. Купала, Купайло // Енциклопедія історії України: Т. 5: Кон — Кю / Редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. НАН України. Інститут історії України. — К.: В-во «Наукова думка», 2008.
- Купала (Івана Купала) // Українська минувшина. Ілюстрований етнографічний довідник. 2-е вид. / А. П. Пономарьов, Л. Ф. Артюх, Т. В. Косміна та ін. — К.: Либідь, 1994. — С. 195—196.
- Купало // Українська Релігієзнавча Енциклопедія
- Купало // Українська мала енциклопедія : 16 кн. : у 8 т. / проф. Є. Онацький. — Накладом Адміністратури УАПЦ в Аргентині. — 1960. — Т. 3, кн. VI : Літери Ком — Ле. — С. 793-795. — 1000 екз.
- Гнатюк В. Купайло // В. М. Гнатюк / Нарис української міфології. — Львів: Інститут народознавства НАН України, 2000. — С. 79—81.
- Купала // Мифологический словарь (рос.)