Куріс Іван Онуфрійович

Іван Куріс — син козачого сотника з малоросійського роду Курісів. Почав службу рядовим у 1773 р. в Дніпровському піхотному полку. Послідовно зростав по службі, Куріс був капралом, квартирмейстером та в 1777 р. був переведений у вахмістри.

У 1780 р. був переведений у штат Новоросійської губернії, з 1784 р. знову влаштувався на військову службу в Малоросійський Полтавський полк, з якого через два роки переведений був до Таврійського гренадерського полку капітаном.

В рядах цього полку Куріс брав участь в 2-й турецькій війні 1789—1791 рр. В 1787 р. за відзнаку при обороні Кінбурна Куріс був переведений в секунд-майори. В 1788 р. Куріс знаходився при облозі Очакова і потім був переведений до Санкт-Петербурзького карабінерного полку.

Наступного року Куріс керував двома козачими полками та знаходився у справах проти турків в Молдові та за відзнаку був нагороджений орденом св. Володимира 4-го ступеню з бантом. У битві при Фокшанах знаходився при Чернігівському піхотному полку і за успішне відбиття атаки турецької кінноти був переведений в прем'єр-майори, при цьому Куріс отримав важку контузію в праву руку. Куріс був для особливих доручень при Суворові під час штурму Ізмаїла.

Коли з нагоди Ясського миру з Туреччиною імператриця Катерина II надала Суворову право нагородити орденом св. Георгія 3-й ступеню «найхоробрішого і найдостойнішого з його підопічних», Суворов обрав Куріса. 2 вересня 1793 р. Іван Куріс був нагороджений цим орденом (№ 102 за кавалерськими списками). В рескрипті було сказано:

За відмінну хоробрість, мужні подвиги, невтомність та моторність, надані їм в 789 року липня 20-го при Фокшанах, вересня 11-го при розбитті верховного візиря, а 790 року грудня 11-го при взятті міста та фортеці Ізмаїла.

Під час війни з Польщею 1794 р., Куріс був начальником канцелярії Суворова. В 1795 р. він отримав від прусського короля Фрідріха Вільгельма II орден «Pour le mérite». В 1797 р. Куріс був переведений полковником в Херсонський кірасирський полк.

Покровська церква в маєтку Івана Куріса

В 1797 р. Куріс був на громадянській службі з чином дійсного статського радника, спочатку віце-губернатором в Новгороді, а потім з 1799 р. до 27 червня 1800 р. громадянським губернатором в Оренбурзі. В 1800 р. переведений був на посаду волинського губернатора «для усунення безладів».

В 1802 р. Куріс звільнився зі служби та під Одесою поблизу Тилігуло-Березанського лиману в селі, яке називалось Курісово-Покровське. Куріс листувався з Гаврилом Державіним та графом Д. І. Хвостовим, яка слугує цінним матеріалом для біографії Суворова.

В Одесі колишньому губернатору належало домоволодіння на місці, де пізніше побудували ТЮГ, та великий хутір Фоми Кобле.

Помер 18 квітня 1836 р. від апоплексичного удару та був похований в побудованій на його кошти Покровській церкві.

Іван Куріс — старший брат генерал-лейтенанта Михайла Куріса.

Куріс був одружений двічі: спочатку на Уляні Ханенко (походила по материнській лінії від гетьмана Данила Апостола), а потім на Катерині Дуніній (пом. 1846), доньці генерал-аншефа Івана Дуніна-Барковського.

Від першого шлюбу діти:

• Софія (1798—1871) — дружина генерала Богдана Богдановича Нілуса.
• Іраклій (1802-49) — майор; одружений з Любов'ю Станіславівною Голинською.
• Олександр (вб. 1831 у Польщі) — корнет лейб-гвардії Гусарського полку.
• Платон (пом. 1855) — поліцмейстер у Феодосії, власник маєтку Луциківка.

Онук Куріс Іван Іраклієвич (1841—1898) — шталмейстер, херсонський губернський предводитель дворянства, нумізмат, почесний наглядач різних училищ, дійсний член Одеського товариства любителів історії та старожитностей, дійсний член, а потім і президент Імператорського Товариства сільського господарства Південної Росії.

Ім'ям Куріса назване село Курісове в Лиманському районі Одеській області.

• Палац-Садиба Курісів

• Биография И. О. Куриса // Записки Одесского общества истории и древности. — 1872. — Т. VIII.
• Военная энциклопедия / Под ред. В. Ф. Новицкого и др. — СПб.: т-во И. В. Сытина, 1911—1915.
• Говоров А. Сподвижник Суворова // Прометей. — М.: Молодая гвардия, 1972. — Вып. 9.
• Русский биографический словарь: В 25 т. / под наблюдением А. А. Половцова. 1896—1918.