Тилігульський лиман

Тилігу́льський лима́н, або Тилігул — лиман на півдні України (на територіях Одеської області та Миколаївської області). Назва походить від тур. Deli Göl — «скажене озеро». Лиман являє собою старе русло річки Тилігул. Утворився завдяки затопленню морем пониззя річки. Відмежування від моря відбулося в 18-19-му сторіччях. На початок XXI сторіччя лиман відокремлений від моря піщаними пересипоми завширшки близько 7 км, довжиною — 4 км. Пересип покритий солончаками і дрібними солоними озерами. Лиман має періодичний зв'язок із морем через вузький канал, завдяки чому рівень води в лимані відповідає рівню моря.

Тилігульський лиман
Берег Тилігульського лиману біля села Кошари
46°50′ пн. ш. 31°06′ сх. д.
Частина від Північно-західна частина Чорного моря
Море Чорне море
Прибережні країни  Україна
*Миколаївська область
*Одеська область
Регіон Одеська область
Миколаївська обл.
Довжина 60 км
Ширина 4,5 км
Площа 135 км²
Максимальна глибина 21 м
Середня глибина 5.0 м
Об'єм 610 км³
Вливаються
  • Тилігул, Царега
    • Солоність 14-23 ‰
    Міста та поселення Коблеве, Курісове, Мар'янівка, Каїри
    ідентифікатори і посилання
    GeoNames 691551
    У проєкті OpenStreetMap ↑72634 ·R (Одеська область, Миколаївська область)
    Тилігульський лиман
    Тилігульський лиман (Україна)
     Тилігульський лиман у Вікісховищі

    На пересипі лиману та прилеглій акваторії створено орнітологічний заказник місцевого значення «Тилігульський пересип», в середній частині лиману — орнітологічний заказник загальнодержавного значення «Коса Стрілка».

    Виникнення лиману
    Канал, що поєднує лиман із морем

    Тилігульський лиман виник в результаті зміни клімату, що став більш посушливим. В результаті цього повноводна річка Тилігул, поступово обміліла, а в пониззі стала замулюватись. Так виник Тилігульський пересип шириною близько 4, і довжиною до 7 км.

    Флора і фауна

    Фітопланктон

    В Тилігульскому лимані відзначено 118 видів і внутривидових таксонів мікроводоростей. Із них: Діатомових — 51, Дінофітових — 31, Зелених — 13, Золотистих — 8, Синєзелених — 7, Кріптофітових — 6, Евгленових — 2.

    Зоопланктон

    На даний час в лимані реєструється 20 таксонів зоопланктону. Найчисельнішими є веслоногі ракоподібні Acartia clausi і Calanipeda aqua-dulcis.

    Іхтіофауна

    В різні роки в лимані відзначалось до 63 видів риб, серед яких 7 видів-вселенців. Промисел завжди базувався на бичках, атерині та тюльці. До 1979 р. в окремі роки в значній кількості відловлювались тарань, судак, короп звичайний, карась. У наш час[коли?] в лиман через водозапускний канал заходить піленгас, який відловлюється на рівні з атериною і бичками.

    Риби Тилігульського лиману

    Канал "Тилігульський лиман - Чорне море"
    Пересохлий канал у 2017 році, до розчистки

    У жовтні 2016 року почалось відновлення каналу, що з'єднує лиман з Чорним морем. Також біля моря побудований шлюз з пішохідним мостом, яким можна перейти між Одеською та Миколаївською областями.

    Пересохлий канал під трасою М-14, до розчистки

    28 грудня 2017 року Тилігульський лиман був з'єднаний з Чорним морем каналом, почалось наповнення лиману морською водою. Наповнення триватиме до квітня 2018 року.[1]

    Також планується розчищення каналу, щоб забезпечити прохід невеликих човнів.

    Канал дозволить зменшити солоність води у Тилігульському лимані з понад 30‰ (у 2017 році)[2] до морських 16‰.

    Також це врятує лиман від пересихання, а рибу від високої солоності.

    Туризм

    Туристична і комерційна інфраструктура на берегах лиману практично відсутня, тому навіть під час літнього сезону кількість туристів відносно невелика. На берегах лиману знаходяться численні дачні масиви (на західному березі).

    Дно лиману подекуди вкрите чорним мулом, що має лікувальні властивості. Запаси лікувальної грязі тут становлять 14 млн т.

    На західному березі лиману знаходиться село Курісове, де знаходиться пам'ятник історії державного значення — Палац-Садиба Курісів.

    Література
    • Старушенко Л. И., Бушуев С. Г. Причерноморские лиманы Одещины и их рыбохозяйственное значение. — Одесса: Астропринт, 2001. — 151 с.
    • Северо-западная часть Черного моря: биология и экология / Ю. П. Зайцев, Б. Г. Александров, Г. Г. Миничева. — Киев: Наукова думка, 2006. — 701 с.

    Посилання
    This article is issued from Wikipedia. The text is licensed under Creative Commons - Attribution - Sharealike. Additional terms may apply for the media files.