Новоросійська губернія

Новоросійська губернія — назва 2-х адміністративно-територіальних одиниць Російської імперії, які існували на території нинішньої Центральної і Південної України в проміжок часу 1764–1783 та 1796–1802 рр. відповідно. Новоросійська губернія була створена московським урядом на місці Нової Сербії і Новослобідського козацького полку (поселення), які, у свою чергу, були утворені на відібраних давніх землях запорозьких козаків у 1753—1754 рр. (Північна і центральна частини нинішньої Кіровоградської області).

Новоросійська губернія
Центр Кременчук (до 1796)
Катеринослав
Утворено 1764 - 1783; 1796 - 1802
Попередники 1. Новослобідський козацький полк, Нова Сербія, Українська лінія, Слов'яносербія, Полтавський полк Війська Запорозького, Запорожжя; 2.Катеринославське намісництво, Вознесенське намісництво, Таврійська область
Наступники 1. Катеринославське намісництво; 2.Миколаївська губернія, Катеринославська губернія, Таврійська губернія

Передісторія
Землі Запорожжя, на яких було утворено Новоросійську (1764/1775 рр.) та Азовську (1775 р.) губернії

Територія, на якій було засновано Новоросійську губернію — землі давнього порубіжжя між руським (українським) світом і світом степових кочовиків, у теперішній час — центр України. Поряд також знаходиться одна з гетьманських столиць 17 ст. — м.Чигирин. У 13 ст. ці землі входили до прикордонних володінь Золотої Орди, 14 ст. номінально увійшли до складу Великого Князівства Литовського, від якого їх успадкувала Річ Посполита. З 16 ст. ці території починають освоюватись козаками-запорожцями і входять до володінь Війська Запорозького Низового. Саме тут 1648 р. розпочалося повстання на чолі з Богданом Хмельницьким. В подальшому землі Запорожжя знаходились під протекторатом Польщі, Московії, Туреччини. 1734 р. за результатами чергової російсько-турецької війни землі запорожців остаточно підпорядковуються Російській імперії. У 18 ст. території майбутньої губернії входять до складу Бугогардівської та Кодацької паланок Запорожжя, аж поки 1752 р. смуга запорозьких територій, прилеглих до кордону Речі Посполитої не була відібрана царським урядом у запорожців і передана переселенцям з Сербії, де було організовано т. зв. «Нову Сербію»; при цьому місцеве українське населення було вигнане за південну межу Нової Сербії, де 1753 р. було створено Новослобідське козацьке поселення (полк) з центром у фортеці Св. Єлизавети. Того ж року на східних землях Запорожжя петербурзьким урядом було засновано ще одну військову колонію — Слов'яносербію.

Перша Новоросійська губернія (1764—1783)

Утворення губернії

Новоросійська губернія була утворена 22 березня (2 квітня) 1764 року шляхом об'єднання територій військових поселень:


Основні державні та
адміністративно-територіальні
формування на території Дніпропетровщини
Кодацька паланка
Катеринославське намісництво
Катеринославський повіт
Новоросійська губернія
Катеринославська губернія
Січове земство
Катеринославський район
Дніпропетровська (Катеринославська) округа
Генеральна округа Дніпропетровськ
Дніпропетровська область
Дніпропетровська область

У військовому відношенні губернія була поділена на 3 полки:

В адміністративному відношенні губернія була розділена на 70 округів

Управління губернії складалося із військового та цивільного департаментів, які у 1764—1765 рр. підпорядковувалися генерал-поручику О. Мельгунову — колишньому заступнику І.Хорвата по Новій Сербії.

Землі губернії розподілялись на 3 категорії: державну, поміщицьку і військову.

11 (22) червня 1764 року до складу новоствореної губернії включені:

Також на Приоріллі було утворено Дніпровський пікінерний полк і Донецький пікінерний полк.

З Києва на землі новоствореної губернії був переведений Молдавський гусарський полк, який був оселений у Дніпра і перейменований на Самарський (південніше Дніпровського полку до гирла Самари).[3].

У вересні 1764 р. до губернії було приєднано землі

  • 13 сотень Полтавського полку (Старосенжарська, Новосенжарська, Біліцька, Кобеляцька, Сокольська, Кишенська, Переволочанська, Келебердянська, Нехворощанська, Маяцька, Царичанська, Китайгородська, Орельська) та
  • 2 сотні Миргородського полку (Кременчуцька і Власівська). Деякі сотні були повернені до Гетьманщини 26 лютого (9 березня) 1765 року.

Губернію було поділено на Єлизаветградську й Катерининську провінцію, окремо до її складу з 1765 р. увійшов також Бахмутський повіт.

Одними з перших предводителів дворянства в губернії були: капітан Єгор Арапов (Жовтий гусарський полк), секунд-майор Стефан Пищевич (Чорний гусарський полк), ротмістр Яков Курілов (Дніпровський пікінерний полк), ротмістр Іван Гаврилов (Донецький пікінерний полк), аудитор Карл Готовцев (Самарський гусарський полк), підполковник Йован Шевич (Бахмутський гусарський полк), голови повітових зборів дворянства: поручик Іван Руденко, генерал-поручик Федір Чорба.

Склад губернії 1765 року

26 березня (6 квітня) 1765 року адміністративним центром стало місто Кременчук[4]. Бахмутський повіт Воронізької губернії увійшов до складу Новоросійської губернії, а його решта — до Слобідсько-української губернії.

Перша Новоросійська губернія у 1764—1776 рр. на мапі сучасної України

У березні 1765 року губернію було розділено на 3 провінції:

На початку Російсько-турецької війни у 1769 році на межі Єлизаветградської провінції і Землі Війська Запорозького утворений Молдавський гусарський полк з 16 ротами, що увійшов до складу Єлизаветградської провінції.

Склад губернії 1775 року

1775 року московськими військами було знищено Запорозьку Січ і Військо Запорозьке Низове, а його землі царським урядом включено до складу Новоросійської губернії разом з відібраними у Османської імперії землями між Дніпром і Південним Бугом; також до губернії увійшли залишки Полтавського полку (1-а, 2-а, 3-я Полтавська, Будиська і Решетилівська сотні) й Миргородського полку (Омельницька і Потоцька сотні). Бахмутська провінція й Слов'яносербія відійшли до відтвореної того ж року Азовської губернії.

Поділ на повіти 1776 року

1776 року землі ліквідованого 1775 році Війська Запорозького на лівому березі Дніпра й Катерининська провінція були передані з Новоросійської губернії до Азовської губернії.

1776 року губернія і її провінції були поділена на повіти:

Наприкінці 1782 року провінції губернії були скасовані. Губернія стала поділятися на повіти.

У 1783 році Новоросійську губернію ліквідовано і включено до складу новоствореного в рамках всеросійської реформи адміністративно-територіального поділу Катеринославського намісництва.

Друга Новоросійська губернія (1796—1802)
Створення другої Новоросійської губернії

В грудні 1796 року указом імператора Павла І створена нова Новоросійська губернія, до якої увійшла більша частина ліквідованого Катеринославського намісництва. Адміністративним центром був Катеринослав (який протягом 1797—1802 років мав назву Новоросійськ). Новостворена губернія займала величезну територію на території нинішньої південної України від Дністра до Дону з Кримом і колишнім Запорожжям, яке стало ядром цієї адміністративної одиниці.

Губернія складалася з 12 повітів:

У 1802 Новоросійську губернію під час чергової реформи було поділено на Миколаївську (з 1803 — Херсонську), Катеринославську й Таврійську губернії.

Таким чином, перша Новоросійська губернія існувала 19 років, а друга — 6 років — загалом 25 років.

Новоросійські генерал-губернатори
  • 1764-65 Мельгунов Олексій (командир Новоросійської губернії)
  • 1765-66 Брандт Яків
  • 1766-74 Воєйков Федір
  • 1774-91 Потьомкін Григорій (генерал-губернатор Новоросійської губернії)
  • 1791-96 Зубов Платон
  • 1796-97 Бердяєв Микола

…

Катеринослав
  • 1802—1803 Міхельсон Іван Іванович

Миколаїв
  • 1803—1805 Бєклєшов Сергій Андрійович

Одеса

З історії

Улітку 1799 року 12 великих сіл Байдарської долини Криму були раптово оточені царськими солдатами та жандармами. Заїхавши в села, вони наказали жителям негайно покинути свої будинки, адже ця територія тепер належала новому російському володарю — графу Мордвінову. Такі дії мали місце по всьому півострову.

У 1800 році військовий генерал-губернатор Новоросії І. Міхельсон писав щодо зростання виїзду татар і небезпеку заворушень серед них: «причиною цьому може бути їхнє обезземелювання і жорстокість експлуатації селянства». Він писав, що раніше татари, «споконвіку були вільні, нікому ніколи не належали», а «данина перебувала у вигляді добровільної угоди на землю». Проте уряд залишив звертання Міхельсона без уваги.

Більш привабливою для Петербурга була думка М. Мордвінова:

«Коли Крим належить Росії, то, по-моєму, не потрібно із землі російської робити землю татарську».

У 1802 році у Феодосійському повіті судовий розгляд між поміщиком Граматиковим і татарською общиною закінчився рішенням про виселення 124 татарських родин із власних сіл. Землі, відібрані у татар, розподілялися серед російських поміщиків та переселенців, а також серед численних спекулянтів землею та нерухомістю. Вони передавалися новим власникам майже безкоштовно, або за символічну платню: 1 рубль за 6 десятин землі.

Див.також

Джерела та література

Література

Посилання

Примітки
  1. Указ № 12099 // [[:File:Полное собрание законов Российской империи. Собрание Первое. Том 16.djvu|Полное собрание законов Российской империи, с 1649 года. Собрание Первое. Том 16]] — Санкт-Петербург — 1830 — С. 657—667.
  2. НОВОРОСІЙСЬКА ГУБЕРНІЯ //Інститут історії України Національної академії наук України
  3. Указ № 12180 // [[:File:Полное собрание законов Российской империи. Собрание Первое. Том 16.djvu|Полное собрание законов Российской империи, с 1649 года. Собрание Первое. Том 16]] — Санкт-Петербург — 1830 — С. 795—799.
  4. Указ № 12367 // Полное собрание законов Российской империи, с 1649 года. Собрание Первое. Том 17 — Санкт-Петербург — 1830 — С. 102—103.
This article is issued from Wikipedia. The text is licensed under Creative Commons - Attribution - Sharealike. Additional terms may apply for the media files.