Кухарук Роман Васильович

Дитинство пройшло у селі Зелений Гай Новоселицького району, звідки родом його мати.

Закінчив Новоселицьку Сш № 1 (тепер — Новоселицька гімназія).

У 1993 закінчив філологічний факультет Київського університету ім. Т. Шевченка.

Після закінчення середньої школи більше року працював кореспондентом газети «Ленінським шляхом» (тепер — «Слово правди»).

З вересня 1991 — кореспондент агентства «Українське інформаційне бюро».

Після — редактор відділу у Київському представництві газети «Пост-Поступ», кореспондент УНІАН.

З березня 1994 — заступник головного редактора газети «Київський телеграф».

У 1994–1998 — головний редактор газети «Селянська спілка».

Був супервайзером радіо «Свобода», президентом Центру «Свобода слова», головним редактором журналу «Соборність».

З грудня 1998 — головний редактор і видавець журналу «Український скоропис» і газети «Новий Київський телеграф».

Був організатором і редактором газети «Влада і політика».

Недовгий час працював директором бюро пропаганди Національної спілки письменників України.

З жовтня 2003 — голова правління Всеукраїнської спілки «Літературний форум».

Був членом Національної спілки письменників України.Виключений.

Автор 50 публікацій, зокрема:

• брошури «Четверта влада в Україні: реальність міфу» (1996, співавтор),
• збірок поезій «Йой» (1993), «Прощальне вино» (2007), «Портрет» (2008),
• романів: «Пригоди Котамури» (1996), «Любити хлопчика» (1998), «Масло на хлібі» (1999), «Муха з цукром» (2000), «Відчуваючи сніг» (2001),
• книг «Свобода проти України» (2001), «Гербарій з кров´ю» (2003), «Письменник — основа культури» (2003), «Висохла вода» (2005), «Безрадісна політика» (2008).

Дружина Михальчук Оксана Іванівна (1971) — кандидат філологічних наук, науковий співробітник Інституту мовознавства ім. О. Потебні НАНУ, дочки Уляна (1999) і Софія (2004)[1].

• Кухарук Роман Васильович^{[недоступне посилання з липня 2019]} Портал Новоселиччини