К-5

У жовтні 1927 року конструкторський колектив Харківського авіазаводу під керівництвом Костянтина Калініна отримав завдання на створення авіалайнера, здатного перевозити 10 — 12 пасажирів. Провідним конструктором проекту було призначено Йосипа Німана. Одним з важливих завдань, що поставили перед собою конструктори, було максимальне застосування простих і дешевих матеріалів — дерева, фанери, сталевих труб, полотна. Серед усіх комплектуючих імпортними були лише хромомолібденові осі шасі.

Після затвердження проекту в 1929 році розпочалось будівництво двох дослідних літаків, однак через дефіцит двигунів на випробування вийшла лише одна машина. Перший політ прототипу відбувся 18 жовтня 1929 року. У випробувальному польоті брав участь сам Калінін. Після успішного завершення державних випробувань, що відбувались у Москві, було прийняте рішення про серійне виробництво літака, однак ненадійний двигун Gnôme Rhône Jupiter було вирішено замінити іншим — Pratt & Whitney Hornet. Пізніше на різних модифікаціях літака використовувались інші двигуни: М-15, М-17ф, М-22.

Порівняно з попередниками К-5 був більш комфортабельним. Пасажирський салон мав опалення, у ньому були м'які зручні крісла, туалет, гардероб, вентиляція, багажне відділення. Літак був простим у пілотуванні, мав добру остійливість і гарні злітні характеристики.

У 1930 році розпочались регулярні польоти з Харкова до Москви, Мінеральних Вод, Баку. Літак виявився не лише недорогим у виробництві, але і вигідним в експлуатації. Поступово машина стала наймасовішою в цивільній авіації Радянського Союзу, повністю витіснивши з внутрішніх ліній імпортні літаки. До 1940 року К-5 був основним лайнером Аерофлоту.

Літак — одномоторний підкісний високоплан змішаної конструкції с класичним оперенням.

Фюзеляж — корпус прямокутного перетину, каркас зварений зі сталевих труб. Обшивка передньої частини (включно з пасажирською кабіною) гладка дюралева, задньої частини — полотняна з дротяними розчалками. Спереду моторний відсік з універсальною моторамою (під різні двигуни). Далі — закрита кабіна екіпажу. За нею — пасажирська кабіна на вісім місць.

Крило — еліптичної форми, дволонжеронне. Каркас центроплана зварний сталевий, консолей — дерев'яний, з дротяною розтяжкою. Обшивка полотняна. Підкоси крила (по два з кожного боку фюзеляжу) — сталеві труби з фанерними обтічниками.

Двигуни на різних варіантах: М-15 — 450 к.с./ 330 квт, радіальний 9-ти циліндровий з повітряним охолодженням; М-22 — 480 к.с./ 350 квт, радіальний 9-ти циліндровий з повітряним охолодженням; М-17ф — 500—730 к.с./ 365—535 квт, V-подібний 12-ти циліндровий з водяним охолодженням. Гвинт дволопатковий на усіх версіях

Вертикальне оперення — однокільове. Стабілізатори підкісні еліптичної форми. Каркас оперення дерев'яний, з полотняною обшивкою.

Шасі — двостійкове з хвостовим костилем.

• К-5 на сайті «Уголок неба»

• Маркуша А. М. Саиолеты нашей судьбы. ISBN 5-901808-04-5
• ХГАПП. Харьковский авиационный завод: История, современность, перспективы
• Шавров В. Б. История конструкций самолетов в СССР до 1938 г.
• Симаков Б. Л. Самолеты страны Советов. 1917—1970