Лабуз Павло Іванович

Павло Іванович Лабуз (12 листопада 1925 — 9 грудня 1988) — радянський військовик, в роки Другої світової війни — командир танка 2-го танкового батальйону 61-ї гвардійської танкової бригади 10-го гвардійського танкового корпусу 4-ї танкової армії, гвардії молодший лейтенант. Герой Радянського Союзу (1945).

Павло Іванович Лабуз
Народження 12 листопада 1925(1925-11-12)
Івашки
Смерть 9 грудня 1988(1988-12-09) (63 роки)
Москва
Поховання Введенське кладовище
Країна  СРСР
Приналежність  Радянська армія
Вид збройних сил сухопутні війська
Рід військ  танкові війська
Роки служби 1943—1951
Партія КПРС
Звання  Майор у відставці
Війни / битви Німецько-радянська війна
Нагороди
Медаль «За доблесну працю (За військову доблесть)»
Медаль «За взяття Берліна»
Медаль «За визволення Праги»
Медаль «30 років Радянській Армії та Флоту»
Медаль «50 років Збройних Сил СРСР»
Медаль «60 років Збройних Сил СРСР»
Медаль «70 років Збройних Сил СРСР»

Життєпис

Народився 12 листопада 1925 року в селі Івашки, нині Золочівського району Харківської області, в селянській родині. Українець. Закінчив 8 класів. Працював у колгоспі.

До лав РСЧА призваний Семипалатинським РВК у червні 1943 року. У 1944 році закінчив Харківське бронетанкове училище, що перебувало в евакуації у Ташкенті (Узбекистан). Учасник німецько-радянської війни з 22 грудня 1944 року. Воював на 1-му Українському фронті.

Особливо гвардії молодший лейтенант П. І. Лабуз відзначився під час проведення Вісло-Одерської наступальної операції радянських військ. 31 січня 1945 року під час наступу на місто Штейнау він виконував обов'язки командира взводу танків Т-34. Взвод під командуванням гвардії молодшого лейтенанта П. І. Лабуза першим увірвався на вулиці міста й нищівним вогнем забезпечив підход решти танків батальйону і піхоти до центру міста. Пройшовши все місто, на північно-східній його околиці вступив у нерівний бій з танками супротивника. Будучи відрізаним від основних сил батальйону, вміло маневруючи між будинками, зайняв кругову оборону і успішно відбивав всі контратаки ворога. У ході бою П. І. Лабуз зі своїм екіпажем знищив 6 танків супротивника типу Pz IV , 2 САУ, 3 бронетранспортери і до 100 піхотинців супротивника.

Після закінчення війни продовжив військову службу. У 1951 році старший лейтенант П. І. Лабуз вийшов у запас. Мешкав у Москві, працював на заводі тракторних гідроагрегатів. Член КПРС з 1956 року. Помер майор у відставці П. І. Лабуз 9 грудня 1988 року. Похований на Введенському кладовищі.

Нагороди

Указом Президії Верховної Ради СРСР від 10 квітня 1945 року «за зразкове виконання бойових завдань командування на фронті боротьби з німецько-фашистськими загарбниками та виявлені при цьому відвагу і героїзм», гвардії молодшому лейтенантові Лабузу Павлу Івановичу присвоєне звання Героя Радянського Союзу з врученням ордена Леніна і медалі «Золота Зірка» (№ 6007).

Також нагороджений двома орденами Вітчизняної війни 1-го ступеня (25.05.1945, 11.03.1985) і медалями.

Посилання
This article is issued from Wikipedia. The text is licensed under Creative Commons - Attribution - Sharealike. Additional terms may apply for the media files.