Лазар з Віфанії

Лазар з Віфанії, Лазар Чотириденний (Лазар — івр. אֶלְעָזָר‎ , Elʿāzār, Єлєаза́р дав-євр. אֶלְעָזָר‎ — буквально «Бог мені допоміг»[1], лат. Lazarus, грец. Λαζάρος; *3 р., Віфанія[2] — †63 р., Кітіон (Кіпр)[2][3][4]; за легендою[5]: бл. 60 у Єрусалимі чи Марселі[6].) — брат Марти і Марії, житель Витанії, якого Ісус Христос воскресив на четвертий день після смерті. На відміну від звістки про його сестер описаних у Євангелії від Луки та Івана, про Лазаря розповідає лише євангеліст Іван.

Воскресіння Лазаря. Марія і Марта нахились до ніг Ісуса
Воскресіння Лазаря" Федуско маляр з Самбора 2 пол 16 ст.

Євангеліє від Івана

Євангеліє від Івана у 11 главі (Ів. 11) розповідає про хворобу, смерть та воскресіння Лазаря. Також з цього розділу видно, що Лазар, Марія та Марта є сестрами та братом і близькими друзями Ісуса.

Був же хворий один, Лазар у Віфанії, із села Марії й сестри її Марти. А Марія, що брат її Лазар був хворий, була та, що помазала Господа миром, і волоссям своїм Йому ноги обтерла. Тоді сестри послали до Нього, говорячи: Ось нездужає, Господи, той, що любиш його!…(Ів. 11:1-3)

Ісус не поспішив зразу до Витанії, а почекав два дні і сказав «…Не на смерть ця недуга, а на Божу славу, щоб Син Божий прославився нею» (Ів. 11:4). Коли Ісус наблизився до Витанії, Марта вибігла зустрічати його. Про Марію каже євагенлелист Іван: «Марія ж удома сиділа». Лазар помер і був уже у гробі 4 дні. При зустрічі з Ісусом Марта промовила: «Коли б, Господи, був Ти отут, то не вмер би мій брат… Та й тепер, знаю я, що чого тільки в Бога попросиш, то дасть Тобі Бог!». Проте вона не розуміє спочатку відповіді Ісуса — «Промовляє до неї Ісус: Воскресне твій брат!», хоча показує віру у воскресіння останнього дня. Та на кінець діалогу Марта промовляє визнання віри «Так, Господи! Я вірую, що Ти Христос, Син Божий, що має прийти на цей світ. І промовивши це, відійшла та й покликала нишком Марію…». По дорозі до гробниці Лазаря Ісус зустрів Марію та юдеїв, які прийшли оплакувати Лазаря і собі заплакав. Юдеї, що бачили це, казали: «Дивись, як любив його». Коли підійшли до печери, в якій був похований Лазар Ісус говорить з юдеями та Мартою: «Відваліть цього каменя! Сестра вмерлого Марта говорить до Нього: Уже, Господи, чути, бо чотири вже дні він у гробі… Ісус каже до неї: Чи тобі не казав Я, що як будеш ти вірувати, славу Божу побачиш? (Ів. 11:30-40)» і відвалили від неї камінь, Ісус став молитися:

Отче, дяку приношу Тобі, що Мене Ти почув. Та Я знаю, що Ти завжди почуєш Мене, але ради народу, що довкола стоїть, Я сказав, щоб увірували, що послав Ти Мене. І, промовивши це, Він скричав гучним голосом: Лазарю, вийди сюди!(Ів. 11:41-43)

Після цих слів з ​​печери вийшов воскреслий Лазар, «по руках і ногах обв'язаний пасами, а обличчя у нього було перев'язане хусткою». Ісус наказав розв'язати його.

Після оповідання про воскресіння, Лазар згадується як один з при столі на вечорі у Витанії на якій Марія помазала ноги Ісуса миром (Ів. 12:1-3). Як оповідає євангеліст багато з юдеїв у той день прийшли до Витанії «та й поприходили не з-за Ісуса Самого, але щоб побачити й Лазаря, що його воскресив Він із мертвих.» (Ів. 12:9).

Християнська традиція

Згідно з пізнішими переказами Лазарю на момент переслідування юдеями у 33 році нашої ери було 30 років[2], після воскресіння та початку життя на Кіпрі Лазар прожив ще 30 років[4][2][3]. Він був другом Ісуса Христа (Ів. 11:11), став сповідувати віру в Ісуса Христа, а апостоли Павло й Варнава рукоположили його бути першим єпископом[7], в 45 році н. е. Лазар став служити єпископом на Кіпрі[4][3] до 63 року н. е. в місті Кітіон (стара назва міста Ларнака)[8], дати його смерті в місті Кітіон; на його могилі у IX—X ст. в Ларнаці була споруджена Церква Святого Лазаря[2]. Під час свого єпископства на Кіпрі Лазар удостоївся відвідування Богородиці, яка залишила йому свій омофор (власноруч нею зроблений)[3][7]. За наказом імператора Лева VI частина[3][7] мощів святого Лазаря була перенесена до м. Константинополя у 898 р., де були покладені в храмі Праведного Лазаря[3]. Але голова Лазаря була залишена на Кіпрі[7][3]. Перенесення мощей невдовзі стало православним святом, що відзначається 17 (30) жовтня[7]. Під час хрестових походів у 1204—1291 р. частина мощей святого Лазаря була перенесена з м. Константинополя до м. Марселя[3], у Францію.

Також існує легенда про Святий Грааль, відповідно до якої його рідною сестрою була Марія Магдалина, яка по легенді була дружиною Ісуса Хреста, що робить Лазаря шурином Ісуса.[8] Відповідно до цієї легенди Лазар разом зі своєю сестрою проповідував у Франції, став єпископом Марселя і був похований на місці майбутнього frКафедрального собору Отену[9][10]. Святкування Лазаревої суботи випереджає Вхід Господній у Єрусалим — та її відзначення сягає перших віків християнства.

Галерея

Див. також

Примітки
  1. «New Catholic Encyclopedia», The Catholic University of America, Washington D.C., 2002, page 419 Vol. 8, ISBN 07876-4004-2 (англ.)
  2. Софрониос Р. Михаелидес // «Святой Лазарь, Друг Христов и первый Епископ Китийский (История Его Храма в Ларнаке)», г. Ларнака, Кипр, 1999 г. — С. 5 (рос.)
  3. Православная энциклопедия «Азбука веры»: Праведный Лазарь Четверодневный, друг Божий, епископ (рос.)
  4. Архимандрит Никифор // «Библейская энциклопедія» (иллюстрированная полная популярная), г. Москва 1891 г., с. 420—421 «Лазарь» (рос.)
  5. Католицький оглядач. Лазар з Витанії. 30. 10. 2013
  6. Heiligelexikon, Lazarus von Bethanien(нім.)
  7. Ларнака. Храм святого Лазаря (рос.)
  8. «Католическая энциклопедия», изд. Францисканцев, г. Москва, 2002 г., стр. 1478—1479 том 2, ISBN 5-89208-037-4 (рос.)
  9. THE WORSHIP OF SAINT LAZARUS IN THE WEST AND RELATED TRADITIONS Архівовано 12 лютого 2015 у Wayback Machine. (англ.)
  10. «St. Lazarus of Bethany». Catholic Encyclopedia. New York: Robert Appleton Company. 1913. (англ.)
  11. Софрониос Р. Михаелидес // «Святой Лазарь, Друг Христов и первый Епископ Китийский (История Его Храма в Ларнаке)», г. Ларнака, Кипр, 1999 г., иллюстрации (рос.)

Джерела
  • Софрониос Р. Михаелидес // «Святой Лазарь, Друг Христов и первый Епископ Китийский (История Его Храма в Ларнаке)», г. Ларнака, Кипр, 1999 г. (рос.)
  • Архимандрит Никифор // «Библейская энциклопедія» (иллюстрированная полная популярная), г. Москва 1891 г., с. 420—421 «Лазарь» (рос.)
  • «New Catholic Encyclopedia», The Catholic University of America, Washington D.C., 2002, ISBN 07876-4004-2 (англ.)
  • «Католическая энциклопедия», изд. Францисканцев, г. Москва, 2002 г., ISBN 5-89208-037-4 (рос.)
  • Святе Письмо Старого та Нового Завіту. Видавництво отців Василіан «Місіонер», 2005.
  • Воропай Олекса, «Звичаї нашого народу», етнографічний нарис.-Київ, «Велес», 2005 р. ISBN 966-8263-16-2
  • Енциклопедія українознавства : Словникова частина : [в 11 т.] / Наукове товариство імені Шевченка ; гол. ред. проф., д-р Володимир Кубійович. — Париж—Нью-Йорк : Молоде життя, 1955—1995.
  • Albert J. Hebert. Saints Who Raised the Dead. True Stories of 400 Resurrection Miracles. 335 pp. PB. Impr. 77 Illus. ISBN 5484 (англ.)
This article is issued from Wikipedia. The text is licensed under Creative Commons - Attribution - Sharealike. Additional terms may apply for the media files.