Лазуренко Степан Савич
Лазуренко Степан Савич (28 грудня 1892, м. Гадяч, нині Полтавська область, Україна — 27 лютого 1969, Детройт, США) — військовий діяч, полковник Армії УНР (в еміграції).
| Лазуренко Степан Савич | |
|---|---|
 Полковник | |
 Степан Лазуренко | |
| Загальна інформація | |
| Народження |
28 грудня 1892 м. Гадяч, нині Полтавська область, Україна |
| Смерть |
27 лютого 1969 (76 років) Детройт, штат Мічиган,  США |
| Військова служба | |
| Приналежність |
 УНР |
| Війни / битви |
Перша світова війна Українсько-радянська війна Бій під Крутами бої з більшовиками на північно-східному кордоні бої на Полтавщині Бій за станцію Лозова |
| Нагороди та відзнаки | |
 «Воєнний хрест» (УНР) | |
З біографії
Народився в козацькій родині. Закінчив Гадяцьку гімназію. Деякий час навчався на учительських курсах губернського земства в Полтаві. З початком Першої світової війни добровольцем пішов на фронт. Після кількамісячного навчання в офіцерській школі в Петергофі перебував на передовій. Воював на Південно-Західному фронті. За виявлені в боях хоробрість і відвагу нагороджений золотою зброєю і Георгіївським хрестом. Лютневу революцію штабс-капітан С. Лазуренко зустрів у Саратові, де перебував у відрядженні.
Повернувшись до України, взяв активну участь у творенні національного війська. Був одним із засновників Богданівського полку (травень 1917 р.). Після розформування частини служив курінним у Дорошенківському полку Запорозької дивізії. Бився з червоними військами під Крутами. В березні 1918 р. брав участь в боях проти більшовиків на території Полтавщини. Після того, як у Полтаві Запорозька дивізія була розгорнута в корпус, а Богданівський курінь — в полк, командував другим куренем богданівців. Взимку 1918–1919 рр. захищав від більшовиків північно-східні рубежі України. Вирвавшись із оточення біля Лозової, провів поріділі частини через місцевості, контрольовані махновцями, на Правобережжя Дніпра. У 1919 р. очолив Богданівський полк, воював проти білогвардійців і червоних. Внаслідок виснажливих переходів двічі захворював на тиф. У листопаді 1919 р., при відході Українського війська за Збруч, був залишений у лікарні м. Ярмолинці з обмороженими ногами, у тифозній гарячці. Дивом виживши, якийсь час переховувався, а потім виїхав за кордон. Мешкав у Чехословаччині й Німеччині. В 1950 р. перебрався до США. Брав активну участь у громадському житті української діаспори, співробітничав з часописами «Тризуб», «Прометей». Залишив спогади про рідний Богданівський полк, зустрічі й розмови з Симоном Петлюрою («Тризуб», 1962–1967 pp.). Останній притулок знайшов на відомому українському цвинтарі Саут-Баунд-Брук поблизу Нью-Йорка.
Родина
Дружина — Зінаїда (народилася в Новогеоргіївську)[1]. Син Сергій живе в Детройті. В серпні 1995 р. із донькою Ольгою відвідав батьківський край.
Примітки
- бл. п. Зінаїда Лазуренко // Свобода. — Джерзі Ситі і Ню Йорк, 1986. — Ч. 30 (14 лютого). — С. 3.
Джерела
- Білоусько О. А., Єрмак О. П., Ревегук В. Я. Новітня історія Полтавщини (І половина ХХ ст.). — С. 67.
- Дубина М. Син полтавської землі // Літературна Україна. — 2011. — 25 серпня. — С. 12.
- Тинченко Я. Ю. Офіцерський корпус Армії Української Народної Республіки (1917—1921). Книга I. — К. : Темпора, 2007. — ISBN 966-8201-26-4.
- Українська діаспора: літературні постаті, твори, біобібліографічні відомості / Упорядк. В. А. Просалової. — Донецьк : Східний видавничий дім, 2012. — 516 с.