Лайка (собака-космонавт)

Для експериментальних запусків з метою підтвердження безпеки космічних польотів пропонувалися миші, щури та собаки. Розглядався варіант запусків і з мавпами, але вибір припав на собак, оскільки вони краще піддаються дресируванню і спокійніші за мавп.

Конструктори встановили межу ваги собак у 6-7 кг, проте маленькі породисті собаки не годилися для польоту, найчастіше вони були зніжені, занадто вимогливі до їжі і недостатньо витривалі. Тому собак відбирали з розплідника бездомних тварин. За рекомендаціями фахівців з кіно-, фото- і телеапаратури вирішено було відбирати білих собак, тому що білі краще виглядали в кадрі. З усіх білих потім відсівали за результатами тренувань в барокамерах, на центрифугах і вібростендах[3].

З 10 собак 3 претендували на перший космічний політ з живою істотою на борту: Альбіна, Лайка і Муха. Альбіна вже зробила 2 суборбітальних польоти, але її пошкодували, тому що вона чекала цуценят, і вирішили, що вона буде дублером. Муху не вибрали через невелику кривизну лап[4], що виглядало б негарно на фотографіях, і його зробили «технологічним собакою». На ньому тестували роботу апаратури і різних систем.

Перед польотом Лайці зробили операцію, в ході якої встановили датчики дихання на ребра і датчик пульсу близько сонної артерії.

Протягом останнього етапу собак тренували тривалий час у макеті контейнера. Коли Лайка була вже на Байконурі, її садили на кілька годин у кабіну, де вона звикала до годівниці, носіння датчиків, комбінезона, асенізаційного пристрою і знаходженню в замкнутому просторі.

Комбінезон Лайки кріпився до контейнера маленькими тросами. Їх довжина дозволяла приймати Лайці лежаче, сидяче положення, а також трохи пересуватися назад-вперед. У нижній третині тросиків стояли контактно-реостатні датчики, призначенням яких була реєстрація рухової активності.

Вранці 31 жовтня 1957 року почалася підготовка до посадки в супутник. Лайці обробили шкіру розведеним спиртом, місця виходів проводів від датчиків обробили йодом. В середині дня Лайку посадили в герметичну камеру, о першій годині ночі її встановили на ракету. Незадовго до польоту довелося розгерметизувати камеру і дати попити води: медперсоналу, який спостерігав здалося, що собака хоче пити[3].

Запуск «Супутника-2» проведений 3 листопада 1957 року.

Телеметричні дані показували, що після дій перевантажень, коли вже Лайка опинилася в невагомості, частота пульсу відновилася до майже нормальних значень, рухова активність стала помірною, рухи — нетривалі і плавні. Але часу, щоб пульс нормалізувався знадобилося в 3 рази більше, ніж у наземних експериментах. Електрокардіограма не показала жодних патологічних змін.

Лайка була жива протягом 4 витків навколо Землі. Через помилки розрахунку площі супутника і відсутності системи терморегулювання температура за цей час піднялася до 40 °C[5]. Собака загинув від перегріву. Сам же супутник зробив 2570 витків навколо Землі, потім згорів в атмосфері 4 квітня 1958 року[6] .

Спеціальна комісія з ЦК і Ради міністрів не повірила, що Лайка померла через конструкторські помилки, і наказала провести експерименти зі схожими умовами на Землі, в результаті яких загинуло ще 2 собаки[5].

• Тварини в космосі