Лайош Баттяні

Походив з магнатського роду Баттяні. Поступив на військову службу, проте вже у 1827 році звільнився, щоб захистити дисертацію по праву в Загребському університеті і особисто зайнятися управлінням своїх маєтків. Через кілька років обраний до Верхньої палати Угорського парламенту і почав брати участь в діяльності національно орієнтованих кіл, які прагнули відокремлення Угорщини від Габсбурзької монархії.

7 квітня 1848 імператор Фердинанд I призначив його першим прем'єр-міністром парламентського уряду Угорщини.

Баттяні виявився здатним лідером, проте був змушений обирати між лояльністю монарху і прихильниками незалежності Угорщини. Баттяні встав на сторону прихильників незалежності і став одним з лідерів революції. Поранений в битві, узятий в полон. За допомогою переданого дружиною кинджала намагався накласти на себе руки (завдавши собі кілька ран в шию), але вижив і на наступний день був розстріляний за звинуваченням у державній зраді. Похований на будапештському цвинтарі Керепеші.

Був одним з трьох угорських патріотів, котрим Ференц Ліст присвятив відомий твір для піаніно «Траурний марш» (Funérailles) з підзаголовком «Жовтень 1849». На його честь названа площа в Буді навпроти будівлі парламенту на березі Дунаю і прилегла станція метро. У 2002 році в Угорщині відкрито Юридичний коледж ім. Баттяні. У радянській літературі про Угорське повстанні 1848—1849 років роль Баттяні, який обіймав ліберально-реформаторські позиції, принижувалася в порівнянні з більш радикальними діячами Кошутом і Петефі.

• Лайош Баттяни в БСЭ^{[недоступне посилання з липня 2019]}
• Сайт рода Баттяни
• Авербух Р. А. Революция и национально-освободительная война в Венгрии в 1848-49 гг. (М.: Наука. 1965)
• Дьердь Шпира. Четыре судьбы: к истории политической деятельности Сечени, Баттяни, Петефи и Кошута/ перевод с венг. (М.: Прогресс. 1986)