Ламу (місто)

Ламу (англ. Lamu) — невелике місто на острові Ламу, який, у свою чергу, є частиною архіпелагу Ламу в Кенії. Місто Ламу є адміністративним центром округу Ламу, а також об'єктом Світової спадщини ЮНЕСКО.

Ламу

Координати 2°16′07″ пд. ш. 40°54′01″ сх. д.

Країна  Кенія
Адмінодиниця Lamu Countyd
Площа 0,37 км², 15,6 га і 1200 га
Висота центру 15 м
Населення 18 382 осіб
Поштовий індекс 80500
GeoNames 7667643
OSM 3495550 ·R (Lamu County)
Ламу
Ламу (Кенія)

Історія

Місто Ламу є найстарішим постійно населеним містом в Кенії; воно було одним з перших населених пунктів народу суахілі на узбережжі Східної Африки — так званому узбережжі Суахілі. Вважається, що місто було засноване в 1370 році[1].

Деякі джерела згадують історію кораблів китайського мореплавця Чжен Хе, які затонули біля берегів Кенії в 1415 році. Моряки, які врятувалися, влаштувалися на острові і взяли в дружин місцевих жінок. ДНК-тестування деяких жителів острова показало, що у них є китайські предки[2][3][4].

Місто вперше згадується в письмових джерелах арабським мандрівником Абу-аль-Махасіні, які зустріли суддю з Ламу, який відвідував Мекку в 1441 році.

Історія міста була відзначена португальським вторгненням в 1506 році, а потім домінуванням Оману. Португальське вторгнення було викликано прагненням Португалії контролювати торгівлю вздовж узбережжя Індійського океану. Протягом тривалого періоду Португалія мала монопольне право на перевезення уздовж узбережжя Східної Африки, і накладала експортні мита на місцеві канали торгівлі. У 1580-і роки на Ламу було повстання проти португальців. У 1652 році Оман надав допомогу остров'янам в їх боротьбі проти португальського панування [5]. Роки під Оманським протекторатом (кінець XVII — початок XIX століть) стали для Ламу «золотою добою». В цей час Ламу став центром поезії, політики, мистецтв, ремесел та торгівлі. Багато будинків міста були побудовані в цей період в витриманому характерному класичному стилі [6].

В середині XIX століття Ламу підпав під політичний вплив Занзібарського султана, а в 1885 році став частиною султанату Віту, що знаходиться під протекторатом Німецької імперії [7]. У 1890 році Ламу, як і решта Кенії, стала частиною британської колонії і було нею аж до здобуття Кенією незалежності в 1963 році.

В результаті того, що Ламу лежало на важливих арабських торгових шляхах і тісно взаємодіяло з арабським світом, сьогодні велика частина населення міста сповідує іслам[8] {{sfn | Trillo | 2002 | p = 566}}.


Економіка

Економіка Ламу базувалася на работоргівлі аж до її скасування у 1907 році [9]. Інші експортні товари включали в себе слонову кістку, черепахові панцири й роги носорогів, які на судах перевозилися через Індійський океан на Близький Схід та в Індію. Спорудження в 1901 році угандійської залізниці, яка починалася в порту Момбаси, підірвало економіку Ламу.

У 21-му столітті основним джерелом доходів міста є туризм. Ламу — популярне місце в індивідуальних туристів, які шукають «автентичних» вражень.

Пам'ятки

У Ламу є кілька десятків зразків традиційної архітектури суахілі. У списку об'єктів Світової спадщини ЮНЕСКО старе місто Ламу описане як «найстаріше і найбільш добре збережене поселення суахілі у східній Африці». У місті є кілька музеїв, у тому числі музей Ламу, музей культури суахілі та музей місцевої пошти. Найбільш цікаві пам'ятки міста включають також форт Ламу, побудований в 1820-х роках і мечеть Ріядха, зведену в 1900 році.

Галерея

Примітки

  1. This is Kenya. — Struik, 2005. — ISBN 978-1-84537-151-7. — P. 18.
  2. Eliot, Charles. {{{Заголовок}}}. — Routledge, 1966. — ISBN 0-7146-1661-3. — P. 11.
  3. Kenyan girl with Chinese blood steals limelight. // Chinese Embassy in Kenya. Архів оригіналу за 28 жовтня 2012. Процитовано 3 квітня 2009.
  4. Kristof, Nicholas D. 1492: The Prequel. // The New York Times. 6 червня 1999. Процитовано 3 квітня 2009.
  5. Jackson, 2009, с. 89.
  6. Trillo, 2002, с. 555.
  7. McIntyre & McIntyre, 2013, с. 22.
  8. Oded, Arye. {{{Заголовок}}}. — Lynne Rienner Publishers, 2000. — P. 11.
  9. Id = 0SQtAQAAIAAJ {{{Заголовок}}}. — East African Publishing House, 1980.-P. 110.
This article is issued from Wikipedia. The text is licensed under Creative Commons - Attribution - Sharealike. Additional terms may apply for the media files.