Ланцетоподібний сисун

Ланцетоподібний сисун (Dicrocoelium dendriticum) — гельмінт з підкласу дігеней, кінцевим хазяїном є великі травоїдні ссавці, зокрема велика рогата худоба. Відомі окремі випадки зараження людини. Проміжними хазяями є сухопутні черевоногі молюски та мурашки. Поширений в Європі, західній частині Азії, Північній Америці.

?
Ланцетоподібний сисун

Біологічна класифікація
Царство: Тварини (Animalia)
Тип: Плоскі черви (Plathelminthes)
Клас: Трематоди (Trematoda)
Підклас: Дігенеї (Digenea)
Ряд: Plagiorchiida
Родина: Dicrocoeliidae
Рід: Dicrocoelium
Вид: Ланцетоподібний сисун (D. dendriticum)
Біноміальна назва
Dicrocoelium dendriticum
(Rudolphi, 1819)
Посилання
Вікісховище: Dicrocoelium dendriticum
EOL: 491658
ITIS: 56582
NCBI: 57078

Опис

Дорослі особини є гермафродитами.

Розміри дочірніх спороцист коливаються між 560 і 4160 мкм.[1]

Життєвий цикл

Дорослі особини відкладають яйця, які потрапляють до травного тракту ссавця й виводяться з фекаліями назовні. Черевоногі молюски (близько 70 видів) з'їдають ці яйця та стають проміжними хазяями: з яєць виходить личинка мірацидій, що мігрує у печінку, де перетворюється на материнську спороцисту. Спороциста розмножується партеногенетично, утворюючи дочірні спороцисти. Після метаморфозу утворюються личинки 4-ї стадії, церкарії, які мігрують до повітроносних шляхів молюска, там інцистуються та виходять у вигляді слизових кульок з організму равлика.[2] Розвиток усередині молюска триває 3-5 місяців.

Слиз молюсків споживають мурашки, в організмі яких з цисти виходить метацеркарія.[3] Метацеркарії інкапсулюються в порожнині тіла, тоді як одна з них прямує до підглоткового ганглію мурашки, де впливає на нервову систему, примушуючи мурашку ввечері досягти верхівки трав'янистої рослини та завмерти там до ранку. Вночі мурашку з'їдають травоїдні ссавці, в організмі яких метацеркарії перетворюються на статевозрілі особини. Метаморфоз у додатковому хазяїні, мурашці, триває 1-2 місяці.

Якщо в конкретну ніч мурашку не з'їдає копитна тварина, то вранці комаха може відчепитися від рослини та повернутися до мурашника, виконуючи свої звичайні функції. Але вже ввечері інфікована комаха знову піднімається на травинку. Вважається, що регулятором поведінки є температура повітря: якщо вона залишається нижче +20°C, то мураха не відпускає рослину до наступної ночі (процес може тривати аж до 7 діб), але якщо стає тепліше, то робоча особина повертається до нормального життя.[4]

Проміжні хазяї

Дослідження молюсків у Іспанії виявило 26 видів черевоногих, що належали до 21 роду та 13 родин у ряді стебельчастоокі підкласу легеневі та один вид з роду Cochlostoma (родина Cyclophoridae, ряд Mesogastropoda, підклас Prosobranchia)[5]. Серед молюсків-хазяїв ланцетоподібного сисуна Cochlicopa lubrica[6], Xerolenta obvia[7], Helicella itala[8], Xerotricha corderoi[5], Chondrina kobelti[5], Pyramidula rupestris[5], Cernuella virgata[5], Cernuella vestita[5], Xerosecta cespitum[5], Candidula intersecta[9], Zebrina detrita[10].

В Україні поширеними проміжними хазяями є цепея австрійська, равлик-монах чагарниковий, равлик тризубий [3].

Серед мурашок других хазяїв гельмінта Formica rufibarbis, Formica pratensis[11], Formica fusca[8], Formica cunicularia[5], Formica sanguinea[5], Formica polyctena[10].

Вплив метацеркарії на нервову систему мурашки

Життєвий цикл ланцетоподібного сисуна сильно залежить від поведінки зараженої мурашки. Тому нейробіологи намагаються зрозуміти, які механізми впливу личники на підглотковий ганглій комахи. Висувалися механічна та нейрохімічна гіпотеза. Механічна стверджує, що метацеркарія прикріплюється до суворо визначеного місця у мозку робочої мурахи та прямою дією на групу нейронів викликає зміни поведінки. Нейрохімічна гіпотеза пропонує наявність певних хімічних речовин, які виділяє личинка та які впливають на роботу різних груп нервових клітин мурашки. Друга гіпотеза краще пояснює температуро-залежність поведінки інфікованої мурашки вдень, але жодна з цих гіпотез не має надійного підтвердження через брак надійної методики, що б дозволяла вивчати процес у лабораторних умовах.[4]

Дикроцеліоз

Дикроцеліоз — це захворювання худоби, а зрідка й людини, яке викликано інвазією ланцетоподібного сисуна. Найчастіше зустрічається в овець, зокрема в печінці однієї вівці може бути більше 50 тисяч гельмінтів, які викликають блокування жовчних протоків, цироз печінки, анемію, втрату ваги та, в особливо важких випадках, бути причиною смерті тварини.[12]

Діагностують захворювання худоби при розтині посмертно або за аналізом фекалій.

У людини захворювання травляється рідко, в Європі, Канаді, Туреччині фіксують окремі випадки[13][14][15]. Але в азійських країнах, зокрема Саудівській Аравії[16], Киргизстані[17] та інших територіях з поширенням традиційного скотарства в дітей та дорослих знаходять яйця паразита частіше.

Боротьба з дикроцеліозом

Для знищення дикроцелій в організмі худоби використовують празиквантел та бензімідазол.[12]

Примітки
  1. Ross Canales & Austin Mancosky (2014). Form & Function. BioWeb.(англ.)
  2. Manga-González, M. Y.; González-Lanza, C.; Cabanas, E.; Campo, R. (2003). Contributions to and review of dicrocoeliosis, with special reference to the intermediate hosts of Dicrocoelium dendriticum. Parasitology 123 (07). ISSN 0031-1820. doi:10.1017/S0031182001008204.
  3. Т. П. Білопольська. Роль проміжних та додаткових хазяїв у поширенні збудника дикроцеліозу серед великої рогатої худоби // Науковий вісник Львівського національного університету ветеринарної медицини та біотехнологій ім. Ґжицького. — 2014. — Т. 16, вип. 3(1). — С. 45-50.
  4. Martín-Vega, Daniel; Garbout, Amin; Ahmed, Farah; Wicklein, Martina; Goater, Cameron P.; Colwell, Douglas D.; Hall, Martin J. R. (2018). 3D virtual histology at the host/parasite interface: visualisation of the master manipulator, Dicrocoelium dendriticum, in the brain of its ant host. Scientific Reports 8 (1). ISSN 2045-2322. doi:10.1038/s41598-018-26977-2.
  5. Manga-González, M.Y.; González-Lanza, C. (2005). Field and experimental studies on Dicrocoelium dendriticum and dicrocoeliasis in northern Spain. Journal of Helminthology 79 (4): 291–302. ISSN 0022149X. doi:10.1079/JOH2005323.
  6. KRULL, WENDELL H., and CORTLAND R. MAPES. "Studies on the biology of Dicrocoelium dendriticum (Rudolphi, 1819) looss, 1899 (Trematoda: Dicrocoeliidae), including its relation to the intermediate host, Cionella lubrica (Müller). VII. The second intermediate host of Dicrocoelium dendriticum." Cornell Veterinarian 42.4 (1952): 603-604.(англ.)
  7. Schuster, R. (1993). Infection patterns in the first intermediate host of Dicrocoelium dendriticum. Veterinary Parasitology 47 (3-4): 235–243. ISSN 03044017. doi:10.1016/0304-4017(93)90025-I.(англ.)
  8. Tarry, D. W. (2009). Dicrocoelium dendriticum: The Life Cycle in Britain. Journal of Helminthology 43 (3-4): 403. ISSN 0022-149X. doi:10.1017/S0022149X00004971.
  9. Alunda, J.-M.; Rojo-Vazquez, F.-A. (1984). Some new molluscan hosts of Dicrocoelium dendriticum in Spain. Annales de Parasitologie Humaine et Comparée 59 (1): 57–62. ISSN 0003-4150. doi:10.1051/parasite/1984591057.
  10. Spindler, E. -M.; Zahler, M.; Loos-Frank, B. (1986). Behavioural aspects of ants as second intermediate hosts ofDicrocoelium dendriticum. Zeitschrift für Parasitenkunde Parasitology Research 72 (5): 689–692. ISSN 0044-3255. doi:10.1007/BF00925492.
  11. Martínez-Ibeas, A. M.; Martínez-Valladares, M.; González-Lanza, C.; Miñambres, B.; Manga-González, M. Y. (2011). Detection of Dicrocoelium dendriticum larval stages in mollusc and ant intermediate hosts by PCR, using mitochondrial and ribosomal internal transcribed spacer (ITS-2) sequences. Parasitology: 1–8. ISSN 0031-1820. doi:10.1017/S0031182011001375.(англ.)
  12. Dicrocoelium dendriticum: The Lancet Fluke of Sheep. Department of Natural Resources. Animal Health Division. March, 2010.(англ.)
  13. Bengtsson, Elias; Hässler, Lars; Holtenius, Paul; Nordbring, Folke; Thorén, Gunnar (2009). INFESTATION WITH DICROCOELIUM DENDRITICUM - THE SMALL LIVER FLUKE - IN ANIMALS AND HUMAN INDIVIDUALS IN SWEDEN. Acta Pathologica Microbiologica Scandinavica 74 (1): 85–92. ISSN 03655555. doi:10.1111/j.1699-0463.1968.tb03458.x.(англ.)
  14. Schweiger, Franzjosef; Kuhn, Magdalena (2008). Dicrocoelium DendriticumInfection in a Patient with Crohn’s Disease. Canadian Journal of Gastroenterology 22 (6): 571–573. ISSN 0835-7900. doi:10.1155/2008/912791.(англ.)
  15. Yilmaz, Hasan; Dulger, AhmetCumhur; Cicek, Mutalip; Cengiz, ZeynepTas (2010). Human infection with Dicrocoelium dendriticum in Turkey. Annals of Saudi Medicine 30 (2): 159. ISSN 0256-4947. doi:10.4103/0256-4947.60525.
  16. Moshira M. F. Helmy, Ebtesam M. Al-Mathal (April 2003). Human infection with Dicrocoelium dendriticum in Riyadh district (Saudi Arabia). Journal of the Egyptian Society of Parasitology 33 (1): 139–144. PMID 12739807.(англ.)
  17. Jeandron, Aurelie; Rinaldi, Laura; Abdyldaieva, Gulnara; Usubalieva, Jumagul; Steinmann, Peter; Cringoli, Giuseppe; Utzinger, Jürg (2011). Human Infections with Dicrocoelium dendriticum in Kyrgyzstan: The Tip of the Iceberg?. Journal of Parasitology 97 (6): 1170–1172. ISSN 0022-3395. doi:10.1645/GE-2828.1.(англ.)

Джерела

Посилання
This article is issued from Wikipedia. The text is licensed under Creative Commons - Attribution - Sharealike. Additional terms may apply for the media files.