Левицький Дмитро Павлович
Дмитро́ Па́влович Леви́цький (30 жовтня 1877, Добрячин — 31 жовтня 1942, Бухара, Узбецька РСР) — український громадсько-політичний діяч, правник, адвокат. Доктор права.[1]
| Дмитро Павлович Левицький | |
|---|---|
 Дмитро Павлович Левицький | |
| Посол до польського сейму | |
| 1928 — 1935 | |
| Народився |
30 жовтня 1877 Добрячин, Австро-Угорщина, нині Сокальський район, Львівська область, Україна |
| Помер |
31 жовтня 1942 (65 років) Бухара, Узбецька РСР, СРСР |
| Відомий як | адвокат |
| Громадянство |
.svg.png.webp){kind=small} Австро-Угорщина →  ЗУНР →  Польща |
| Національність | українець |
| Політична партія | УНДО |
Життєпис
Народився 30 жовтня 1877 року в селі Добрячині, Австро-Угорщина (нині Сокальський район Львівської області, Україна).
Закінчив юридичний факультет Віденського університету.
До Першої світової війни жив і працював у Раві-Руській та Бережанах (Галичина).
Воював на фронтах світової війни як офіцер австрійської армії. В 1915 потрапив у російський полон і був депортований у Ташкент.
1917 — Голова Галицько-Буковинського комітету допомоги жертвам війни
1 грудня 1918 разом з Лонгином Цегельським підписав у Фастові попередній договір про об'єднання УНР і ЗУНР в єдину державу. У 1919—1920 — посол УНР у Копенгагені.
У 1921—1922 очолював патріотичну організацію «Молода Галичина» у Відні, до складу якої входили Євген Коновалець, Андрій Мельник, Іван Чмола, Іван Кедрин та інші.
У 1923—1925 — редактор газети «Діло».
У 1925—1935 — голова УНДО, у 1935—1939 — заступник голови УНДО.
У 1928—1935 посол до польського сейму, голова Української Парляментарної Репрезентації.
У 1936—1939 — голова Українського координаційного комітету у Львові.
Почесний член Карпатського лещатарського клубу. Головний жертводавець будівництва домівки клубу у Славському (1932).[2]
28 вересня 1939 заарештований більшовиками. Помер на засланні в Бухарі (Узбекистан).
Примітки
Джерела
- Гуцал П. З. Левицький Дмитро Павлович // Енциклопедія історії України : у 10 т. / редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. ; Інститут історії України НАН України. — К. : Наукова думка, 2009. — Т. 6 : Ла — Мі. — С. 86. — 784 с. : іл. — ISBN 978-966-00-1028-1.
- Гуцал П., Ханас В. Левицький Дмитро Павлович // Тернопільський енциклопедичний словник : у 4 т. / редкол.: Г. Яворський та ін. — Тернопіль : Видавничо-поліграфічний комбінат «Збруч», 2005. — Т. 2 : К — О. — С. 329. — ISBN 966-528-199-2.
- Енциклопедія українознавства : Словникова частина : [в 11 т.] / Наукове товариство імені Шевченка ; гол. ред. проф., д-р Володимир Кубійович. — Париж—Нью-Йорк : Молоде життя, 1955—1995.
- Мазурак Я. І. Левицький Дмитро Павлович // Енциклопедія сучасної України : у 30 т. / ред. кол. : І. М. Дзюба [та ін.] ; НАН України, НТШ. — К. : [б. в.], 2016. — Т. 16 : Куз — Лев. — 712 с. — ISBN 978-966-02-7998-8.
- В. І. Головченко. Левицький Дмитро Павлович // Українська дипломатична енциклопедія: У 2-х т. /Редкол.:Л. В. Губерський (голова) та ін. — К: Знання України, 2004 — Т.1 — 760с. ISBN 966-316-039-X
Посилання
- Левицький Дмитро // Українська мала енциклопедія : 16 кн. : у 8 т. / проф. Є. Онацький. — Накладом Адміністратури УАПЦ в Аргентині. — 1960. — Т. 3, кн. VI : Літери Ком — Ле. — С. 815. — 1000 екз.