Лев Сгур
Лев Сгур (грец. Λέων Σγουρός; д/н — 1208) — візантійський сановник, володар (деспот) нетривалої держави на Пелопоннесі та Фессалії в 1201—1208 роках.
| Лев Сгур | |
|---|---|
| Народився |
12 століття Арголіда, Пелопоннес |
| Помер |
1208 Акрокоринф, Corinth Municipalityd, Коринфія, Пелопоннес ·падінняd |
| Країна |
 Візантійська імперія |
| Діяльність | військовий керівник |
| Посада | деспот |
| Батько | Theodore Sgourosd |
| Брати, сестри | Gabriel Esgurd |
| У шлюбі з | Євдокія Ангеліна |
Життєпис
Походив з бюрократичного роду Сгурів. Син Феодора Сгура, архонта Навплія. Близько 1198 року після смерті батька успадкував цю посаду. Наприкінці 1201 року, скориставшись повстаннями в Македонії та Фессалії на чолі з Доброміром Хризом та Мануїлом Каміцетом відповідно, захопив Корінф та Аргос. Тут оголосив себе архонтом й тираном. Намагаючись позбавити імператорський уряд вплив у підвладних землях, Лев Сгур наказав арештувати єпископів Наплія та Корінфу. Першого запроторено до в'язниці, останнього — осліплено та страчено. Імператор Олексій III Ангел відправив проти Сгура мегадуку Михайла Стріфну. Втім біля Афін Лев Сгур зумів зупинити супротивника.
1202 року за підтримки піратів з островів Саламін та Егіна спробував захопити Афіни, але не зміг взяти Акрополь. Тому перейшов до його облоги. Водночас зайняв Беотію з Фівами. Невдовзі взяв під контроль Фермопільський прохід, захопивши місто Ларису.
Втім 1204 року імператора було повалено учасниками Четвертого хрестового походу. Невдовзі Лев Сгур взяв під захист Олексія III, з донькою якого одружився. Натомість отримав титул деспота. Восени того ж року проти Сгура виступили хрестоносці на чолі із Боніфацієм Монферратським. Втім спроба зупинити останнього в Фермопілах виявилася невдалою через конфлікт з місцевим населенням. Тому Лев Сгур відступив до Істмійського перешийку. Навесні 1205 року хрестоносці зайняли Беотію й Аттіку. Після двох штурмів хрестоносці прорвали оборону на Істмі. Сгур заховався в фортеці Акрокорінф. Тут чинив спротив до 1208 року, коли втратив надію отримати допомогу від Михайла I Дуки, деспота Епіру. Тому наклав руки, кинувшись зі скелі. Втім оборона фортеці тривала до 1210 року.
Джерела
- P. E. Niavi. Leon Sgouros: patriotes e tyrannos. // Byzantinai Meletai. Diethnes Epistemonike Hepeteris Byzantines kai Metabyzantines Ereunes. — 4 (1993). — S. 333—357.
- Fine, John Van Antwerp (1994). The Late Medieval Balkans: A Critical Survey from the Late Twelfth Century to the Ottoman Conquest. Ann Arbor, Michigan: University of Michigan Press. ISBN 0-472-08260-4.
- Macrides, Ruth (2007). George Akropolites: The History — Introduction, Translation and Commentary. Oxford, United Kingdom: Oxford University Press. ISBN 978-0-19-921067-1.