Олексій III Ангел

У 1194 спадкоємець Фрідріха Барбаросси Генріх VI зміг приєднати до своїх володінь Сицилійське королівство. Після цього він зажадав у Ісаака II Ангела передати йому землі від Диррахия до Солуня, які ненадовго були зайняті норманами в 1185 році. Також він побажав отримати відшкодування понесених Фрідріхом збитків, а також сприяння візантійського флоту в прийдешньому хрестовому поході. Для забезпечення останнього заходу німці вимагали щорічної виплати 50 кентинаріїв золота (пізніше ця сума була знижена до 16 кентинаріїв).

Олексій III придумав для цих виплат спеціальний «німецький податок» — аллеманікон (ἀλεμανικόν). Спершу імператор хотів забрати церковне начиння, але відмовився від цього задуму через обурення духовенства. Лише обібравши царські гробниці в церкві Святих Апостолів, ромеї знайшли джерело сплати. Втім золото не покинуло Візантію: 28 вересня 1197 Генріх помер від лихоманки, а його спадкоємець — Філіп Швабський — був зайнятий внутрішніми чварами.

До весни 1189 року Конійський султан Килич-Арслан II втомився від влади і розділив свою державу порівну між 11 синами. Однак батьківська воля не стала для них серйозною перешкодою, і в країні почалися міжусобиці. Лише наймолодший син Кей-Хосров I дав батькові притулок. Коли 1192 року Арслан помер, старший брат Хосрова Рукн ад-дін відняв у нього Коньї, тим самим ставши правителем всього султанату. Молодшому братові довелося бігти до Візантії.

В Константинополі Кей-Хосров одружився з дочкою візантійського аристократа Мануїла Маврозома, а також встиг потоваришувати з Олексієм III, який в результаті його усиновив.

Після загибелі Рукн-ад-Діна в 1204 році вигнанець за допомогою найманців свого свекра повернув відібраний престол, скинувши свого племінника Килич-Арслана III.

Грузинське царство на початку XIII століття.

Правителька Грузинського царства Тамара була в родинних стосунках з династією Комнінів. Після повалення Андроніка і вбивства його синів Івана та Мануїла діти останнього (брати Олексій і Давид) знайшли у неї політичний притулок. Це не могло не ускладнити відносини між нею і династією Ангелів, які надавали підтримку її колишньому чоловікові Юрію, який хотів повернути собі владу. Цариця надавала широку матеріальну підтримку візантійським монастирям і тому була в курсі всіх державних подій. У 1203 році вона відправила монахам Афонського і інших монастирів щедрі дари. Але цінності були забрані за особистим наказом Олексія III.

Тамара отримала відмінний привід для початку військових дій. У квітні 1204 року за підтримки грузинських загонів була захоплена фема халдеї, і 23 квітня 1204 року брати вступили в Трапезунд, де Олексій був коронований імператором. Він і Давид взяли ім'я Великих Комнінів і надалі брали участь в боротьбі за встановлення своєї влади в Константинополі.

У самій фемі не знайшлося прихильників династії Ангелів. Місцеві аристократичні династії — Дораніти, Камахіни, Кавасіти, Мітцомати і Тцаніхіти — не мали доступу до вищих адміністративних посад, а більша частина податків йшла до столиці імперії. Купецтво бажало більш активної участі в торгових угодах, а простий народ хотів мати захист від сельджуків.

Олексій III оголосив, що посади не продаються за гроші, але даються даром і гідно, однак при дворі процвітали корупція і хабарництво. Ця ситуація стурбувала імператрицю Єфросинію, і вона доручила навести тут порядок Костянтину Месопотамському. Своїми діями той порушив ненависть її рідні — зятя Андроніка Контостефана і брата Василя Каматір. Вони сказали Олексію про невірність його дружини, і він на півроку вигнав її з Влахернського палацу, а також стратив її уявного коханця Ватаца. Пізніше Єфросинія змогла переконати Ангела Комніна в своїй вірності і повернулася до двору, але перестала брати участь в державних справах.

У цей час Костянтин зміг стати архієреєм Фессалонік і при цьому залишався на державній службі. Це змусило його супротивників об'єднатися проти фаворита, і в результаті їм вдалося переконати імператора позбавити його світської і церковної посад. Наступники Костянтина не захотіли продовжувати боротьбу з корупцією.

Митрополит Афін Михайло Хоніат написав послання Олексію III, в якому розповів про становище міста. Він вказував на жадібність збирачів податків і грабежі населення преторами. Але найбільш тяжкій повинністю для населення Аттики був корабельний податок, введений ще Мануїлом I. Його розмір призначався довільно і для Афін становить 8000 франків.

Незважаючи на сплату податку, ніяких нових військових кораблів в феме так і не з'явилося. В цей час в Егейському морі шаленів генуезький пірат Гаффора, а візантійське уряд використав проти нього його калабрійського колегу Джіованні Стіріоне, який також оббирав приморські міста Аттики.

Сам імператор являв своїм поданням кращий приклад. Дізнавшись про те, що на Чорному морі потонув корабель, що йшов з Грузії, басилевс відправив туди флотилію з 6 військових кораблів. Офіційною метою експедиції було пошук вантажу, але в дійсності моряки повинні були розграбувати караван купецьких судів, що плив в Амис. Пізніше ромейські купці марно просили Ангела Комніна навести порядок, так як їх власність вже давно перейшла до царської казни. Тільки Конійський султан Рукн-ад-дін отримав відшкодування матеріального збитку — 50 хв срібла.

На відміну від свого брата Ісаака, зміщується неугодних йому константинопольських патріархів, Олексій був більш делікатний. У його правління розгорівся богословську суперечку про євхаристії, суть якого полягала в наступному питанні: «Святе тіло Христове, якого ми долучаємося, так чи нетлінне, яким воно стало після страждань і воскресіння, або тлінне, яким воно було до страждань?»

На думку патріарха Іоанна Каматір, тіло Христа було нетлінне, однак його противники — колишній патріарх Георгій Ксіфілін і монах Сікідіта — дотримувалися зворотного твердження про тлінність, бездушності і безживності. Ангел Комнін підтримав ідею про нетлінність Месії, тим самим поставивши крапку в даному диспуті.