Лев Тишкевич

Лев Тишкевич — київський боярин на рубежі XV–XVI століть, державний та військовий діяч Литовсько-Руської держави.

Лев Тишкевич
Уявний портрет 1794 року, зберігається в Національному музеї, Варшава.
Народився	2 пол. XV ст.
Помер	після 1519 (?)
Підданство	Литовсько-Руська держава
Національність	русин
Конфесія	православ'я
Рід	Тишкевичі
Батько	Тишко Каленикович
У шлюбі з	Фекла
Діти	2 синів
Герб

Син Тишка Калениковича й Ганни невідомого походження. Дружина — Фекла[1], з якою прижив синів Скумина й Звіра[2].

З усіх братів найраніше почав кар'єру дворянина господарського. 1504 р. його Олександр Ягеллончик вирядив послом до кримського хана Менґлі I Ґерая домогтись звільнення ясиру й повернення бранців додому, а також аби запевнити його, що «лихі люди», винні у випадках грабунку татарських купців, будуть покарані[3][4].

Лев став першим з-поміж Тишкевичів, який перебрався з поміжних київських земель вглиб ВКЛ. Татари й повстанці Глинського вщент сплюндрували частку вотчини, коли іншу загарбали московитяни. Про це свідчить господарський лист Сигізмунда Старого від 7 червня 1508. Взамін монарх надав боярину обійстя Можейково й Бікушки в Жолудському повіті, приналежні до того «зрадці» Михайлу Гагіну. Однак, тутешній князь Василь Андрійович Полубенський невдовзі бив чолом суверену, нагадуючи, що ці двірці були найперш пожалувані йому. Як наслідок, 14 грудня 1508 р. Можейково було передане Полубенському, незважаючи на попередню обіцянку маєтків не відбирати й навіть попри перечення троцького воєводи М. Радзивілла[3][5].

Як випливає з листа Семена Полозовича, Лев Тишкевич записав Києво-Пустинно-Микільському монастиреві чотирьох данників з маєтку Скородного, а саме: Павла Шипила Цигачевича, Павла Михеєвича Рожка, Іванця Марковича і Мишка Ілініча Сем'яновича. Відомий фундушовий запис Тишкевича зі слонімських актів ґродських, датований 8 червням 1519, про продаж вищеназваному монастирю данника Грицька Кипріяновича з «его детьми, што жыветъ на рецце Словешъни, на имя Валъковъщыну»[6][1].