Легкі крейсери типу «Кондотьєрі»

Стан флоту Франції, основного суперника Італії, був ще гіршим. Але у 1922-1923 роках французи заклали 3 крейсери типу «Дюге Труен», а також 12 великих есмінців. У відповідь італійці побудували 4 крейсери типу «Альберто да Джуссано» та 12 скаутів типу «Навігаторі».

Крейсери типу «Альберто да Джуссано», (або як їх ще називають, «Кондотьєрі» типу «A»), були спроектовані «Військово-морським комітетом проектування» під керівництвом генерала Джузеппе Віана (італ. Giuseppe Vian). Перед конструкторами постала проблема - зробити крейсери добре захищеними чи швидкохідними. Зрештою було вирішено пожертвувати захистом та побудувати кораблі водотоннажність 5000-6000 т зі 152-мм артилерією головного калібру, які мали би швидкість на 4 вузли більшу, ніж у французьких кораблів.

Спочатку планувалось побудувати 6 кораблів, але через фінансові проблеми кошти були виділені лише на 4 кораблі.

Два крейсери були включені у програму будівництва флоту 1929-1930 років. Цей підклас отримав назву «Луїджі Кадорна», або «Кондотьєрі» типу «B».

Проект був скоригований, в нього були внесені зміни, які забезпечили:

• кращу остійність;
• посилене бронювання;
• змінилась форма надбудови;
• покращене розташування авіаційного озброєння;
• краще розташування універсальної артилерії.

Досвід експлуатації крейсерів перших двох підкласів показав, що їх єдина перевага - висока швидкість - досягається лише на випробуваннях. В умовах реальної експлуатації вона є значно нижчою. При цьому через слабкий захист кораблі відповідали рівню лідерам ескадрених міноносців країн-суперниць. Тому було вирішено побудувати більші крейсери, які б мали кращий захист. Загалом маса броні виросла майже у 3 рази. Ці кораблі стали першими справжніми легкими крейсерами тогочасного італійського флоту.

Цей підклас отримав назву «Раймондо Монтекукколі», або «Кондотьєрі» типу «C».

У програму будівництва флоту 1931-1932 років було закладене будівництво ще 2 крейсерів. Цей підклас отримав назву «Дука д'Аоста», або «Кондотьєрі» типу «D».

В проект, порівняно з попереднім класом, були внесені невеликі зміни: була змінена форма надбудов, димових труб, інакше розташовувалась універсальна артилерія. Також незначно було збільшене бронювання. Щоб зберегти швидкість, була збільшена потужність енергетичної установки, але при цьому виросла й водотоннажність.

У програму будівництва флоту на 1933-1934 роки були закладені два останні легкі крейсери. Цей підклас отримав назву «Дука дельї Абруцці», або «Кондотьєрі» типу «E».

Перед конструкторами була поставлена задача побудувати корабель, здатний витримувати влучання 203-мм снарядів. Для цього було збільшене бронювання, внаслідок чого водотоннажність зросла на 1000 т, збільшились розміри корабля, а швидкість зменшилась до 31 вузла.

У програму будівництва флоту на 1939-1940 роки були включені 2 крейсери, які отримали назви «Амміральйо Костанцо Чано» (італ. Ammiraglio Costanzo Ciano) та «Луїджі Ріццо» (італ. Luigi Rizzo) (згодом перейменований на «Венеція»). На кораблях мало бути збільшене бронювання та встановлені нові зенітні гармати з повною стабілізацією.

Будівництво кораблів мало розпочатись у 1940 році, але зі вступом Італії у Другу світову війну воно було скасоване.

• «Альберіко да Барбіано»
• «Альберто да Джуссано»
• «Бартолемео Коллеоні»
• «Джованні делле Банде Нере»

• «Луїджі Кадорна»
• «Армандо Діац»

• «Раймондо Монтекукколі»
• «Муціо Аттендоло»

• «Емануеле Філіберто Дука д'Аоста»
• «Еудженіо ді Савойя»

• «Дука дельї Абруцці»
• «Джузеппе Гарібальді»

• «Амміральйо Костанцо Чано»
• «Луїджі Ріццо» («Венеція»)