Лемко-Русинська Республіка

На початку листопада 1918 року в західній Лемківщини відбулися народні віча. В Криниці створено було «Руську Раду» для Новосанчівського повіту, в Ґладишеві — для Горлицького. Ці ради об'єдналися у «Верховний Лемківський Союз» у Горлицях. Політично вони дотримувалися «русинської» антиукраїнської орієнтації.

До «Верховного Лемківського Союзу» не приєдналася Сяніччина із Східно-Лемківською Республікою. Усім визвольним рухом у західній Лемківщині керувала «Грибівська Руська Рада»[2], готуючи ґрунт для створення «Руського уряду» у Фльоринці[3].

5 грудня 1918 року на селянському вічі у Флоринці Грибівського повіту (нині Новосондецький повіт Польщі), в якому взяли участь лише діячі москвофільського руху та їхні прихильники, було проголошено створення Західно-Лемківської республіки. Делегати ухвалили, що єдиним розумним і корисним для русинського народу західних Карпат є об'єднання просторів від Сяноку до Попраду в єдиній Руській республіці. Після дискусій більшістю голосів ухвалено приєднання «республіки» до Росії і виступили проти об'єднання з Західноукраїнською Народною Республікою[4].

Віче ухвалило створити тимчасовий уряд в складі: Ярослав Качмарчик (адвокат, президент республіки, діяч русофільської орієнтації)[5], Дмитро Хиляк (священик, міністр внутрішніх справ), Микола Громосяк (міністр сільського господарства)[6]. На урядових паперах ставилася округла печатка і штамп з написом «Руська народна Республіка».

Оскільки об'єднання з Росією не було можливе, вона намагається приєднатися до Підкарпатської Русі на південних схилах Карпат як автономна провінція Чехословаччини.

Поки діяльність Західно-Лемківської Республіки була спрямована на сепарацію від українців, польський уряд не чинив перепон у самоврядуванні. Коли ж розгорнувся рух за приєднання до Чехословаччини, ставлення польської влади різко змінилося[7].

У 1920 році^{[уточнити]} польські війська зайняли територію Лемко-Русинської Республіки і ліквідували республіку, територія якої увійшла до складу ІІ Речі Посполитої. Її лідери були заарештовані та постали перед польським судом.

Президента Центральної Національної Ради Ярослава Качмарчика поляки ув'язнили 8 січня 1921 року. Діячів Лемківської республіки польська влада звинуватила у державній зраді, але процес закінчився їх виправданням, так як захист довів, що вони ніколи не були громадянами Польщі. Одним з їх захисників був Кирило Черлюнчакевич.

• Ярослав Качмарчик (1918—1920)

• Лемки
• Команчанська Республіка

• Криницький С. ЗУНР і Лемківщина // Україна: культурна спадщина, національна свідомість, державність. — Львів: Інститут українознавства ім. І.Крип'якевича НАН України, 2000. — Вип.6.
• Лемківські республіки 1918—1919 рр. // Лемківщина: земля, люди, історія, культура. Т.1 / Ред. Б. О. Струмінський. — Нью-Йорк — Париж, 1988.
• Турчак О. Талергофська трагедія. Лемківські республіки 1918—1920 рр. // Лемківщина: Історикоетнографічне дослідження у 2-х томах. Т.1: Матеріальна культура. — Львів: Інститут народознавства НАН України, 1999.

• Лемківська республіка Флоринки
• Paul R. Magocsi. The Ukrainian Question Between Poland and Czechoslovakia: The Lemko Rusyn Republic (1918—1920).