Леніне (Ленінський район)

Населення — 8,5 тис. чоловік, з яких 63,9 % — росіяни, 19,3 % — українці, 12,5 % — кримські татари.

Виявлені поблизу Леніного поселення доби бронзи, група скіфських курганів, рештки античного поселення III—I ст. до н. е. свідчать, що люди жили тут з давніх-давен.

Утворення селища пов'язане з будівництвом на Керченському півострові в кінці XIX ст. станції Керченської смуги Курсько-Харківсько-Севастопольської залізниці. Відсутність води не давала можливості розвитку населеного пункту. До 22 березня 1921 р. на станції Сім Колодязів проживало 34 жителі.

25 липня 1931 р. Президія ЦВК Кримської АРСР ухвала рішення про перенесення центру Ленінського (тоді Петровського) району в село Ленінське на станції Сім Колодязів.

У довоєнні роки в Семи Колодязях почали будувати хлібоприймальний пункт, харчокомбінат, бавовняний комбінат, була відкрита середня школа.

У 1939 р. тут проживало 1683 чоловік.

Мечеть Еді Кую Меркез джамі

В період другої світової війни на території селища діяла підпільна організація, до складу якої входили К.Богданов, А.Беспалов, Г.Останін, А.Павленко, Е.Іванов, Г.Перемещенко. У період бойових дій на Кримському фронті (1942 рік), на станції Сім Колодязів були розташовані 6 військових польових госпіталів. У цей період тут виникло декілька великих поховань. На згадку про дислокацію одного з госпіталів на будівлі школи селища встановлена меморіальна дошка. Під час війни, через брак води село називали «Сім смертей»[3].

Територія селища звільнена в квітні 1944 року.

У післявоєнні роки поблизу селища будувалося Юзмацьке водосховище. Створювалися ставки і водосховища, бурилися бурові свердловини, протягувалася сітка водопроводів. З 1952 р. в райцентрі з'явилися перші водоколонки.

25 травня 1957 р. населений пункт при станції Сім Колодязів одержав назву Леніне з присвоєнням статусу с.м.т. Будівництво Північно-Кримського каналу дало новий поштовх для розвитку селища. Пожвавлення викликало і почало робіт по будівництву Кримської АЕС.

Селище внесено до переліку населених пунктів, які потрібно перейменувати згідно із законом «Про засудження комуністичного та націонал-соціалістичного (нацистського) тоталітарних режимів в Україні та заборону пропаганди їхньої символіки»[4].

Північно-Кримський канал біля Леніне. 5 липня 2014

Зовнішні відеофайли
	Військова техніка РФ рухається ешелоном з Росії вглиб Криму.Серед техніки, зокрема, ракетні установки залпового вогню «Смерч». Селище міського типу Леніне АРК Крим, 15 березня 2014 (Російське вторгнення в Україну 2014)

Основними підприємствами селища, є: АТ «Нафтобаза», Управління Північно-Кримського каналу, ОАТП «Пересувна механізована колона 128», яка обслуговує русло Північно-Кримського каналу, ДП «Райсільгоспхімія», АТ «Райпост», хлібозавод, пекарня, Управління водного господарства, Районне дорожньо-ремонтне управління, друкарня, ОАТП завод «Мелаліст» (ремонт техніки), АТП-14339, Держлісгосп, газобалонна станція, ТОВ «Інкубаційна станція», ДП «Чорноморнафтогазпром».

У селищі діють: 2 загальноосвітніх школи, професійно-технічне училище, бібліотека, музична школа, ДЮСШ, спортивно-туристичний клуб, районний Будинок культури, літературне об'єднання «Сирінга»; районна лікарня. Є Музей історії району, готель, відділення банків. Діє православна церква, мусульманська мечеть.

На території селища встановлений пам'ятний знак загиблим односельцям, воїнам, партизанам, підпільникам, мирним жителям; пам'ятний знак жителям району, воїнам-інтернаціоналістам, які загинули в Афганській війні.

• Алімє Абденанова (1924-1944) — радянська розвідниця кримськотатарського походження, резидент відділу розвідки штабу Приморської армії. Кавалер ордена Червоного Прапора (1944). Герой Російської Федерації (2014, посмертно)
• Затилюк Олексій Олександрович (1990-2014) — солдат резерву Міністерства внутрішніх справ України, загинув у боях за Іловайськ.

• стаття Леніне — Інформаційно-пізнавальний портал | Кримська область у складі УРСР (На основі матеріалів енциклопедичного видання про історію міст та сіл України, том — Історія міст і сіл Української РСР. Кримська область. — К.: Головна редакція УРЕ АН УРСР, 1970. — 992 с.)